26/06/2019
26/06/2019

Тема трансгендерності у художній літературі: огляд топових романів сучасності

У попередній статті ми розглянули тему трансгендерності у художній літературі від античності і до ХІХ століття. А зараз давайте поглянемо на новітню добу.

Перехід у більшості країн до світського суспільства, боротьба за права людини, поступ фемінізму та, зрештою, активізація ЛГБТ+ руху зумовили зміни у свідомості людей. Література теж не стояла осторонь цих процесів. Художніх творів на тему трансгендерності у ХХ-ХХІ століттях написано чимало. То ж спробуємо зробити огляд найзнаковіших творів, враховуючи їхню резонансність, художню цінність та доступність україномовним і російськомовним читачам.

Почати треба зі всесвітньо відомої британської письменниці, провідної фігури модерністської літератури першої половини XX століття, феміністки Вірджинії Вульф, яка у 1928 році написала роман «Орландо» («Orlando»).

Першу половину свого фантастично довгого життя Орландо проживає чоловіком, а другу – жінкою. Трансгендерний перехід Вірджинія Вулф описує, використовуючи відомий у літературі зі стародавніх часів прийом – чари: однієї ночі Орландо засинає чоловіком, а прокидається жінкою. Як чоловік, Орландо кохає жінку, а ставши жінкою – закохується у чоловіка.

Цікаво, що прообразом Орландо виступила реальна людина – коханка Вірджинії Вульф, письменниця Віта Секвілл-Уест.

У 1992 році кінорежисерка Саллі Поттер зняла за романом однойменний кінофільм з відомою актрисою Тільдою Суінтон в головній ролі. Фільм отримав низку нагород, зокрема, «Фелікса» в одній з номінацій від Європейської кіноакадемії, а також декілька номінацій на «Оскар».

Рис. 1. Актриса Тільда Суінтон у ролі Орландо в однойменному кінофільмі, 1992 р.

У тому ж 1928 році вийшов ще один роман на тему трансгендерності – «Перетворена в чоловіка» («Fundvogel») німецького письменника Ганса Гейнца Еверса. Звісно, це не мегарівень Вірджинії Вульф. Але автор чи не вперше у художній літературі описав трансгендерний перехід не казковим чином, а більш-менш реалістично. Жінка за документами Ендрі Войланд погоджується на першу у світі операцію зі «зміни статі».

Роман Еверса – його смілива художня вигадка. Що ж до тематики романів – художніх біографій, то у 2000 році вийшла книга, яка свого часу наробила галасу: «Дівчина з Данії» («The Danish Girl») американського письменника Давида Еберсхофа. Історія розповідає про Лілі Ельбе – трансгендерну жінку, яка у 1930 році дійсно перенесла успішну операцію з корекції статевих органів. Але під час операції зі спроби трансплантації матки (Лілі хотіла мати можливість народити дитину) у 1932 році вона померла. Лілі була художницею та натурщицею у своєї дружини, теж художниці, Герди Вегенер. На основі роману в 2015 році вийшов однойменний оскароносний фільм режисера Тома Хупера.

Рис. 2. Картина Герди Вегенер «Мадонна з дитиною і співаючими ангелами», 1935 р. Унікальна картина, де прототипом Богородиці стала трансгендерна жінки, на той час уже померла Лілі Ельбе.

Цікава у жанрі літературної біографії книга Мод Морен «Сальто ангела» («Le saut de l’ange», 1987 р.). Справа в тому, що авторка є не просто письменницею, а й трансгендерною жінкою, яка в основу твору поклала власну історію життя. Трансфобне французьке середовище 1960-х – 1980-х років, вимушена секс-робота, операція трансгендерної хірургії та боротьба за зміну документів, що до того у Франції не дозволялося… Книга вражає своїм напівдокументальним і, водночас, пронизливо емоційним стилем.

Відомою літературною автобіографією, яка, як і попередня книга, стала бестселером та перекладена на різні мови, є книга Шарлотти фон Мальсдорф «Я сам собі жінка» («Ich bin meine eigene Frau», 1992 р.). Важке дитинство у сім’ї батька, члена нацистської партії, психіатричне ув’язнення прийняття себе, як жінки, створення у комуністичній НДР Шарлоттою музею епохи грюндерства і боротьба за його збереження… За книгою на батьківщині авторки зняли однойменний документальний фільм. Сумно, але переживши нацистів і сталінізм, уже за об’єднаної Німеччини напад неонацистів на її музей змусив Шарлотту наприкінці життя емігрувати до Швеції.

Рис. 3. Мод Морен на презентації книги «Сальто ангела», 1987 р.

Але повернімося до чисто художнього роману. Не секрет, що фантастика – той жанр літератури, який дозволяє вийти за рамки не лише реалізму, а й певних суспільних обмежень.

Одним із найцікавіших літературних творів, де піднімається тема трансгендерності (а заразом – також інтерсекс-людей), є науково-фантастичний роман американської письменниці Урсули Ле Гуїн «Ліва рука пітьми» («The Left Hand of Darkness», 1969 р.). Попри начебто «легкий» жанр, цей твір є глибоким аналізом природи гендерних відносин, вираженим у художній формі. «Ліва рука пітьми» удостоєна двох головних премій англомовних творів у жанрі наукової фантастики – Неб’юла та Г’юго.

Фантастична складова роману – зображення життя на планеті Гетен, де люди не є ані жінками, ані чоловіками. У населення Гетену впродовж життя циклічно змінюються дві фази. Перша (сомер), коли 21–22 дня гетіани є асексуальними андрогінами. Після цього на 4-5 днів (фаза кеммера) або починають домінувати жіночі гормони, і гетіанин стає «жінкою», або домінують чоловічі гормони і, відповідно, гетіанин стає «чоловіком». Коротша друга фаза – це період сексуальної активності. І якщо під час одного кеммеру гетіанин може бути «жінкою», то під час іншого – може вже стати «чоловіком».

Рис. 4. Обкладинка одного з англомовних перевидань «Лівої руки пітьми» Урсули Ле Гуїн, 2017 р.

Розповідь роману ведеться почергово то від імені гетіанина Естравена, то від імені землянина (точніше, нащадка вихідців із Землі) Генлі Ая. Останній є посланцем Ойкумени – міжпланетної організації (типу ООН), і хоче долучити Гетен до всесвітнього союзу людей.

Генлі Ая – чоловік, який почувається представником гендерної «меншини» на Гетені. Адже на планеті серед гетіан є перверти – люди, які постійно перебувають в одній ролі: або лише «чоловічій», або лише «жіночій». Умовно кажучи, перверти є бінарними цисгендерними людьми, яких «більшість» гетіан вважає відхиленням від «норми». Зрозуміти ж «нормальних» гетіан чоловікові з Землі дуже важко: він майже до самого кінця роману сприймає їх не як андрогінів, які регулярно роблять своєрідні транс-переходи, а як чоловіків, які часом «ожіночуються».

Тема трансгендерності у фантастиці піднімалася неодноразово. З відомих творів ще можна назвати книгу видатного американського фантаста Роберта Хайнлайна «Не убоюсь я зла» («I Will Fear no Evil», 1970 р.) У цій історії трансгендерний перехід відбувається через пересадку мозку старшого чоловіка у тіло загиблої молодої жінки, яка йому, до того ж, подобалася за життя. Усе-таки, у суто художньому вимірі цей твір, мабуть, таки не дотягує до високої літератури.

Рис. 5. Російськомовне видання книги «Храм на світанку», 2010 р.

У романі східних культур бувають незвичні прийоми зображення трансгендерного переходу, які з точки зору західної культури є містичними.

Видатний і скандальний японський письменник Юкіо Місіма, який був бісексуалом і, водночас, ультраправим монархістом, написав кілька відомих творів на гей-тематику. А заключна сторінка його творчості – тетралогія «Море достатку» («豊穣の海», 1969-1971 рр.), де він своєрідно подав ідею трансгендерності. У чотирьох романах діє два герої: Хонда та його друг/подруга, який/яка гине у кожному творі та реінкарнує то у чоловіка, то – у третьому романі тетралогії «Храм на світанку» («暁の寺», 1970 р.) – у жінку. Зі складними взаємовідносинами героїв впродовж десятиліть.

Ці романи пронизані буддійським світоглядом. Якщо згадати, що нинішній Далай-лама XIV неодноразово заявляв, що наступного разу може народитися не чоловіком, а жінкою, стане зрозуміло, що для буддійської культури прийом Місіми не сприймається як фантастичний.

Пізніше відомі японські письменники та письменниці зверталися до теми трансгендерності. До того ж, у реалістичнішій манері. Зокрема, трансгендерний чоловік Осіма стає героєм роману Харукі Муракамі «Кафка на пляжі» («海辺のカフカ», 2002 р.), а трансгендерна жінка Еріко – повісті Банани Йосімото «Кухня» («キッチン», 1987 р.). Обидва твори відзначені престижними літературними преміями та вважаються одними з кращих у автора і авторки. Щоправда, трансгендерні персонажі у цих книгах важливі, але все ж не основні.

Рис. 6. Іспаномовне видання повісті Банани Йосімото «Кухня», 2013 р.

Повернімося на Захід, у його 1970-ті – 2000-ні роки.

Тема трансгендерності була не основною у творчості американського письменника Джона Ірвінга. Проте у двох його романах присутні трансгендерні персонажі, нехай і не на провідних ролях.

Роман «Світ очима Гарпа» («The World According to Garp», 1978 р.), де одна з героїнь – трансгендерна жінка Роберта Малдун, став бестселером та удостоєний Національної премії США. За твором у 1982 році режисер Джордж Рой Хілл зняв успішний кінофільм, який мав номінації на «Оскар».

У менш успішному романі автора «Син цирку» («The World According to Garp», 1994 р.) змальовані також індійські хіджри – традиційна в Індії соціальна верства трансгендерних людей, яких ще називають трітья-пракріті – «третя стать».

Роман американського письменника грецького походження Джеффрі Євгенідіса «Середня стать» («Middlesex», 2003 р.) отримав престижну Пуліцерівську премію. Головний персонаж твору – інтерсекс-людина, з жіночим фенотипом при чоловічому каріотипі. Але у романі розглянуто і тему гендерної ідентичності. Адже інтерсекс-персоні Каллі приписують жіночий гендер і він змушений боротися за те, аби стати Келом.

Рис. 7. Російськомовне видання роману Джона Ірвінга «Світ очима Гарпа», 2012 р.

Доволі непоганий роман, де присутня тема життя ЛБТ-жінок, – «Дім сну» («The House of Sleep», 1997 р.) сучасного англійського письменника Джонатана Коу. Твір отримав американську нагороду Гільдії сценаристів за кращий художній твір та французьку Премію Медічі як найкраща іноземна книга. Сюжет побудований на загадці, тому не називатимемо ім’я трансгендерного персонажа. У рецензіях книгу порівнюють зі стилем фільмів всесвітньо відомого режисера Педро Альмадовара – і зерно правди у цьому є. Трагедія і фарс міцно переплетені, роман місцями здається сумним і екзистенціальним, а місцями нагадує любовну мелодраму.

У книзі як на початку наводиться діалог про фемінізм та проблеми гендерних відносин – так ця тема залишається однією з центральних і надалі. Одна героїня, шукаючи свою ідентичність, розуміє, що її приваблюють не лише чоловіки, а й жінки. Інша, завдяки коханню, усвідомлює, що живе не у тому гендері, який їй комфортний. Але прихований страх прийняти себе такою, яка ти є, настільки сильний, що вона сама себе переконує, що хоче зробити трансгендерний перехід лише заради коханої людини, а не себе самої. До слова, показ того, що трансгендерна жінка може бути лесбійкою і кохати іншу жінку, не так часто трапляється у літературі.

Рис. 8. Англомовне перевидання книги Джонатана Коу «Дім сну», 2008 р.

Якщо говорити про реконструкцію стереотипного міфу, що трансгендерна жінка – це гіперфемінна особистість, а інакше «вона не справжня», слід згадати роман популярного сучасного англійського письменника Ніколаса Блінкоу «Кислотники» («Acid Casuals», 1995 р.).

Головна героїня – трансгендерна жінка Естелла, яка блискуче вміє боксувати, а взагалі працює кіллеркою. Панорамне зображення кримінального світу Манчестера та життєва драма Естелли на його фоні подана без жодних сентиментів. Спірне питання, наскільки роман є видатним та чи заслужено ми його згадуємо у переліку високохудожніх літературних творів та бестселерів. Проте твір має міцно закручений сюжет та цікаве зображення головних героїв.

У фіналі давайте пригадаємо щось трешове – для тих, хто прагне чогось особливого.

Готично-постмодерний роман шотландського письменника Ієна Бенкса «Осина фабрика» («The Wasp Factory», 1984 р.) вивчає, чи можливо змінити гендерну ідентичність дитини шляхом виховання. Не розкриваючи головної інтриги, скажемо, що за романом – ні, і така спроба може призвести до глибоких психопатичних наслідків для особистості. Завуальовано книга висміює репаративну психотерапію.

«Осину фабрику» зустріли сумішшю бурхливого схвалення (провідний британський медіа-ресурс The Independent включив цей роман у сотню найкращих книг ХХ століття) та осудження – через сцени жорстокості.

Рис. 9. Російськомовне видання роману Ієна Бенкса «Осина фабрика», 2016 р.

Якщо говорити про насильство, то варто звернути увагу і на скандально відому книгу французького письменника Тьєррі Жонке «Тарантул» («Mygale», 1995 р.). Тема так званої «примусової фемінізації» – жанр порнографічних БДСМ творів, а не високої літератури. Але «Тарантул» – той виняток, який підтверджує правило.

Вінсента перетворюють на Єву силоміць, проводячи над ним операції з трансгендерної хірургії та змушуючи займатися сексом з чоловіками – як покарання за співучасть колись у насиллі над дівчиною.

За цим моторошним романом відомий іспанський кінорежисер Педро Альмадовар зняв стрічку «Шкіра, в якій я живу» («La piel que habito», 2011 р.), змінивши ім’я головної героїні з Єви на Віру. У фільмі режисер змінив кінцівку та акценти: примусово неможливо змінити глибинну суть людини, її ідентичність і сексуальну орієнтацію.

Рис. 10. Віра Крус (актриса Єлена Анайя) у кінофільмі «Шкіра, в якій я живу», 2011 р.

Ми спробували хоча б у загальних рисах охопити відомі різножанрові художні романи на тему трансгендерності. Список цей далеко не вичерпний, навіть якщо брати перекладені твори. Однак прикро, що немає успішного роману чи повісті на цю тему в українській літературі.

Тож на десерт – про ще один бестселер, де піднімається тема трансгендерності. Його написав видатний американський письменник Чак Паланік. В особистому житті автор відомий тим, що є відкритим геєм. А ще – своїм українським походженням. Його дід, Микола Палагнюк, емігрував у США з України. Це сам Чак підтвердив у інтерв’ю 2005 року. У родині Паланіків досі шанують своє культурне коріння.

Рис. 11. Перше видання роману «Невидимки» Чака Паланіка, 1999 р.

Найвідоміший твір Чака Паланіка – роман «Бійцівський клуб» («Fight Club», 1996), за яким американський кінорежисер Девід Фінчер зняв у 1999 році відомий однойменний фільм. Але остаточно визнаним майстром у літературі він став після публікації роману «Невидимки» («Invisible Monsters», 1999 р.). Головна героїня твору – модель Шеннон, яка втратила півобличчя та у пошуках сенсу життя подорожує разом з трансгендерною жінкою Брендою, розмірковуючи над лицемірністю так званих «загальноприйнятих» норм.

У романі зображено теми відносності гендерних ролей та руйнівного впливу нав’язаних споживацьким суспільством «ідеалів» краси, які об’єктивують жінок. Також художньо змальовується трагедія, коли дитину, приналежну до ЛГБТ+ спільноти, не приймають батьки . А також питання, що може штовхнути людину на вбивство.

Направду, роман шокуючий, з їдким чорним гумором, який жорстко розриває соціальні стереотипи мислення. І хоча читаючи – лякаєшся, але відірватися не можеш до самого кінця.

Дуже хотілося б, щоб в українські освітні програми з вивчення літератури таки потрапили книги, у яких змальовуються життєві історії трансгендерних людей. Хоча б ті ж «Невидимки» Чака Паланіка.

А наразі сподіваємося, що ви знайдете у нашому переліку цікаві для себе твори.

Приємного та пізнавального читання!

Авторка: історикиня Яна Лишка

 

 

 

 

Spread the love
  • 7
    Shares

    Leave a Reply

    Your email address will not be published. Required fields are marked *