16/11/2019
16/11/2019

Зірваний марш до Міжнародного дня пам’яті трансгендерних людей: як це було

20 листопада – Міжнародний день пам’яті трансгендерних людей, які загинули в результаті трансфобії. Вже третій рік поспіль ГО «Інсайт» організовує осінній транс*марш. Але цьогоріч він став гірким прикладом трансфобії у нашій країні. Марш, як такий, не відбувся через напад праворадикалів. Як безпосередня учасниця подій, спробую викласти хронологічну послідовність того, що відбулося, та дати свій короткий аналіз.

Минулорічний марш, який громадська організація «Інсайт» провела 19 листопада, я теж добре пам’ятаю. Він пройшов без ексцесів. Нас було близько півсотні, поруч – контрмарш праворадикалів. Але між нами була поліція, яка кількох занадто активних противників поклала на землю і вилучила, якщо правильно пригадую, ножі. Ми ж пройшлися від Софіївської площі до «Золотих воріт» та на мітингу висловили свої вимоги.

Цього разу все було зовсім інакше. Ще за кілька днів перед початком через погрози праворадикалів і заявлені паралельні акції за рекомендацією поліції старт маршу перенесли з Михайлівської площі до червоного корпусу Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Так сталося, що 18 листопада я з двома подругами прийшла заздалегідь, ще об 11:25. На підходах до червоного корпусу нам назустріч ішли три розгублені дівчини, які сказали, що поліція не пустила їх на місце збору маршу. Коли ми підійшли до кордону поліції, ситуація повторилася й з нами. Правоохоронці нас завернули і почали переконувати, що нам не треба йти «заради безпеки». Що вони не можуть нам її гарантувати.

Коли я прямо запитала, можна нам пройти чи вони нас не пропустять, поліцейські неохоче нам дозволили рушити далі. Як я дізналася потім, ситуація повторилася і з іншими бажаючими прийти на марш. Важко сказати, скільки людей поліція, фактично, залякала і не пустила.

Біля університету крім ще однієї групи поліції було лише кілька людей. Натомість через дорогу активно лунали промови учасників контракції, організованої праворадикалами. Як виявилося згодом з інформацій та фоторепортажів ЗМІ, на ньому були, зокрема, народний депутат ВРУ Оксана Корчинська (яка згодом фактично зініціює напад на журналіста NEWSONE Богдана Амінова), її чоловік, лідер партії «Братство» Олександр Корчинський та ідеолог Нацкорпусу, доктор філософських наук та колишній «регіонал» Едуард Юрченко. Серед учасників контрмаршу також помітили членів організацій С14, «Катехон» та «Традиція і порядок». Я ж особисто чула голосні вигуки «Слава Ісусу Христу! Україна буде наша! Слава нації! Європа буде наша!»

Попри спроби поліції не дати учасницям і учасникам маршу зібратися, на розі університету стали групуватися люди. Поліція наполегливо вмовляла представників ГО «Інсайт» перенести початок маршу до станції метро «Університет». Заклики до правоохоронців, що вони мають забезпечити порядок, ні до чого не призвели. Один з них взагалі сказав, що вони можуть і піти.

Зрештою, близько 12:00 ми все ж таки були змушені піти до станції метро. Пізніше виявилося, що частина тих, хто запізнився, пішли до університету і не змогли долучитися до маршу. Ми рушили колоною до метро. При цьому там на нас уже очікували праворадикали, інші ж представники контракції – перейшли дорогу від університету і теж пішли за нами, затискаючи нас біля станції «Університет» в облогу. Важко сказати, скільки нас, попри все, змогло там зібратися. З середини здавалося, що близько півсотні.

Стало зрозуміло, що за таких умов, коли поліція фактично не виконує свої службові обов’язки, марш не може безпечно рушити запланованим маршрутом. Тоді керівниця «Інсайту» Олена Шевченко оголосила, що виступи спікерів відбудуться біля метро, закликала розгорнути рожево-блакитно-білі та райдужні прапори й плакати з вимогами. Слово взяла координатора трансгендерного напрямку ГО «Інсайт» Інна Ірискіна, яка почала озвучувати вимоги учасників Транс*маршу. Зокрема, щодо депаталогізації трансгендерності.

Майже одразу з іншого боку вулиці в нас полетіли димові шашки. Одна з них мало не влучила у маршрутку та вчасно загальмувала і опинилася на дорозі. Далі молодики з криками «Ганьба!» рушили на учасниць та учасників маршу. Прикро, але більше нікому виступити не вдалося. Власне, після Інни Ірискіної мала виступити я. Хотілося сказати про гірку іронію, що в день пам’яті постраждалих від насилля трансгендерів від насилля страждаємо ми. Про лицемірство апеляції праворадикалів до «традицій»: насправді, в одні історичні періоди права трасгендерів були пошановані, в інші – ні. І справа не у «традиціях», а у виборі – шанувати свободу та права людини чи ні.

Під час атаки праворадикалів дві учасниці маршу постраждали від сльозогінного газу і їх госпіталізували. Канадського журналіста Майкла Колборна радикали вдарили в обличчя. Все це наразі кваліфіковано як… хуліганство. Натомість поліція у грубій формі наказала учасникам мітингу «згортатися», а також намагалася вилучити барабани, порівнюючи їх з «цирком».

Як виглядало згортання маршу? Попереду на учасниць і учасників сунули, відтісняючи, правоохоронці, а за їхніми спинами йшли праворадикали. Зрештою, ми були змушені відступити у метро, скандуючи «Права людини – понад усе!». Потім почався відступ безпосередньо до потягів метро. Особисто я, коли з подругами спустилася вниз до станції, теж бачила там кількох парубків, що приховували обличчя.

ГО «Інсайт» в офіційній заяві охарактеризувала зрив маршу наступним чином: «Сьогоднішні події продемонстрували, що в Україні дедалі підвищується рівень праворадикальної агресії та насилля. Поліція під тиском радикальних груп заявила, що не здатна забезпечити безпеку. Таким чином, поліція загалом не здатна забезпечити реалізацію прав і свобод людини. Ми розцінюємо дану ситуацію як праворадикальну диктатуру, що встановлюється в Україні».

Хоча поліція заявила, що вона запобігла провокації, на місці це виглядало зовсім не так. Відверто кажучи, здалося, що була якась вказівка «згори» не дати провести марш, а поліції – швиденько згорнути акцію. Від самого початку правоохоронці були інертні та психологічно тиснули, аби учасниці та учасники маршу розійшлися. Те, як поліція вмовляла відійти до станції метро, де марш потрапив в облогу, виглядало як спланована акція з витіснення вниз: один з праворадикалів написав у коментарі, що учасниць трансгендерного маршу «витіснили донизу, де князь темряви, як це і мало бути».

Варто згадати, що 9 листопада відбулося засідання круглого столу Комітету з питань охорони здоров’я Верховної Ради на тему: «Науково-медичні підходи до проблеми гендерної рівності», яке перетворилося на трансофобно-гомофобну кампанію на державному рівні. Адже керувала ним очільниця комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, народна депутатка Ольга Богомолець. І серед присутніх були і Ганна Турчинова, завідувачка кафедри іноземних мов НПУ імені М. Драгоманова та дружина секретаря РНБО Олександра Турчинова, а також Гарнік Кочарян, академік Російської Академії природознавства, який в контексті «деструктивних моделей статевого виховання» говорив про «гомосексуалізацію».

Скидається на те, що у нас в країні йде якась спланована на рівні політичних «верхів» трансофобна кампанія, розпалювання ворожнечі та пошук «внутрішнього ворога» в середині суспільства. А також можна зробити невтішний висновок: якщо на марш за права людини в Україні не виходять європейські та американські дипломати – то жодної безпеки українським учасницям і учасникам акції не гарантовано.

Як бачимо, права людини у нас під великою загрозою. І без постійного нагадування про них, без апелювання до ЗМІ та міжнародних організацій, їх можуть просто тихо «згорнути»…

Авторка: історикиня Яна Лишка

Коментує Ганна Золотар, психологиня, базова консультантка позитивної психотерапії:

У суспільствах, де поширена транс-, гомо-, бі- та інші фобії, відвідування таких акцій цілком об’єктивно становить небезпеку. Тому ви можете напередодні відчувати тривогу, а під час самого заходу – страх.

Три базові реакції на небезпеку – це втеча, завмирання і агресія. Тіло під впливом стресу мобілізується для того, щоб реагувати, якщо буде необхідність. Отже, ви можете відчувати напруження, тремтіння колін тощо.

Зменшити дискомфорт можна за допомогою дихання (дихати животом, не надто глибоко). Також слід спрямувати увагу на відчуття у стопах.

Після закінчення заходу зняти напругу допоможе ходьба у швидкому темпі. Добре буде зібратися з друзями у безпечному місці та поговорити про те, що відбувалось, про свої почуття, випити теплого чаю, з’їсти улюблену страву.

У нашій культурі для зняття стресу є традиція вживати алкоголь. Але цього треба уникнути: алкоголь заважає природним механізмам подолання стресу. Бажано також бути з кимось, з друзями чи близькими.

Увечері чи наступного дня ви можете почувати себе втомлено. Це теж цілком природна реакція тіла. Забезпечте собі (за можливості) відпочинок: виспіться, подивіться улюблений фільм, почитайте книгу.

Якщо ж у вас з’явилося безсоння, в голові крутяться тривожні думки, відчуття тривоги та занепокоєння не полишає – обов’язково зверніться до спеціаліст_ки.

Spread the love
  • 38
    Shares

    Leave a Reply

    Your email address will not be published. Required fields are marked *