«Для мене це просто природно – робити трансгендерних людей головними персонажами своїх романів», – Вадим Яковлев
За вікном вже осінь! Це означає, що настала пора теплих вечорів з чашкою чаю та улюбленими серіалами. Чи може свіжим захопливим романом, де однією з героїнь є трансгендерна жінка!?
Ми з радістю ділимося з вами цікавим інтерв’ю, яке нам дав автор роману “Там, де починається територія” Вадим Яковлев.
Насправді хочу тебе, по-перше, привітати, бо в тебе вже було дві презентації: в Одесі й у Києві. Взагалі скажи, які відчуття: коли народився роман і вже набрав такої шаленої, я б сказали, для України популярності.
Ну, я б так не сказав, що шаленої. Але якась популярність є. Як відчуття від цього? Я не знаю, дуже це все дивно. Я не очікував, що так усе відбудеться. Якось вдалося заручитися підтримкою багатьох, скажімо так, представників культури й культурної еліти України, які не мають стосунку до ЛГБТ. Їм сподобалося те, що я написав, і вони це сприйняли дуже приязно і з цікавістю. Ну, і сподіваюсь, усе буде добре. Поки що все йде чудово.
Як відчуття від самої презентації?
У Києві?
Не тільки в Києві. В Одесі, у Києві… Я думаю, вони відрізнялися трохи, так?
Так, в Одесі була така більш віп-презентація. Костянтин Дорошенко, який допомагав влаштовувати презентацію, — український куратор, журналіст, історик, — він запросив на презентацію багатьох, скажімо так, знаменитостей від культурної сфери, які мною зацікавились, і там, власне, все відбувалося в такому форматі— усе було ідеально, і було багато драйву. Завітало багато цікавих людей і моїх друзів. А в Києві прийшло більше молоді, прийшли люди, яких я ніколи не бачила, не знала. І в Києві теж усе минуло, мені здається, чудово. Тобто і в Одесі, і в Києві все класно. За атмосферою, за рівнем організації.
Як взагалі народилася ідея написати такий роман? Як я читали, така кримінальна трохи драма. І в мене таке запитання: з ким більше ти себе асоціюєш — з героєм чи героїнею?
Я думаю, що більше якраз асоціюю себе з транссексуальним персонажем. Більше, ніж із головним персонажем, від якого ведеться сама оповідь. Головний персонаж фактично чоловік.
Яка була перша частина запитання?
Як народилася ідея?
Я не знаю. Ідея, ти маєш на увазі, у розрізі трансгендерного персонажа?
Не тільки трансгендерний, тобто коли… Мені не вдалося ще повністю прочитати роман. Я читали декілька розділів. Головний герой є людиною, перед якою в новому світлі розкриваються всі темні сторони суспільства. Як саме така ідея, з такого ракурсу зайти...
Роман, у принципі, це така альтернативна історія. Тобто він не є якимось точнісіньким віддзеркаленням того, що відбувається в нашому суспільстві. Хоча якоюсь дуже дикою галюцинацією на те, що відбувається сьогодні в Україні, цей роман можна назвати. Але я не ставив собі на меті саме описати сучасну реальність. І тому ідея, власне… Усе дуже просто. Виникли просто в голові персонажі, вони почали жити своїм життям, нарощувати навколо себе сюжет, свої характери. І просто потім уже хотілося все це якось оформити в книгу.
Питання таке більше вже особисте. Ти сказала, що більше асоціюєш себе з транссексуальним персонажем, транссексуальною персоною. Чи були якісь побоювання, що зустрінуть із критикою такий персонаж, чи, може, з якоюсь негативною реакцією? Бо це все-таки частинка тебе, яка живе.
Авжеж, такі побоювання були і є, тому що ми живемо в дуже нетолерантній країні. Й, авжеж, є побоювання надмірної уваги до цього роману й до мене особисто всіляких ультраправих, традиціоналістів і так далі. Побоювання були, але все одно — це творчість, і, якщо ти вже цим займаєшся, треба йти на якийсь ризик. Інакше це буде нудно, нецікаво тобі самому, і це буде щось несправжнє. А мистецтво має бути справжнім, цікавим і таким, у що ти вкладаєшся по повній.
Чи правильно я розумію, що вже є якісь погрози чи висміювання?
Ні. Поки що ні. Я не знаю, як так складається, враховуючи, що ми вже влаштували дві презентації. Поки що все спокійно з цим, немає якихось погроз. Тому що, мені здається, роман ще не став таким популярним, як він може стати через цю тему. У поганому сенсі популярним. Поки що роман цікавий якомусь вузькому колу людей, і за це вузьке коло поки що він не виходить.
Як тобі було спілкуватися з майбутніми читачами? Наприклад, у Києві, ти сказав, що прийшло багато молоді. Як це відчуття, коли ти бачиш ту людину, яка прийшла й зацікавлена у твоєму романі, вона або він задає багато запитань, мабуть, таких, як і я: як це народилося, як ви прийшли до цього.
Відчуття фантастичні, тому що мені дуже цікаво спілкуватися з людьми. Взагалі з будь-якими. І найцікавіше в презентації — це не сама презентація для мене, а, знаєш, після презентації, коли всі підходять, починається спілкування, знайомства й так далі. Мені це дуже подобається. Тому емоції від цього тільки позитивні. Жодного негативу не було. Правда, були випадки, коли трішки покритикували, іноді навіть у досить нахабній формі. Але це богема, вони люблять шокувати.
Чи були якісь запитання чи критика стосовно саме використання «транссексуальність» як терміну? Чи були запитання, чому не взяли «трансгендерність» — більш нейтральний термін?
Ні, з цього приводу не було ще критики. У принципі, я знала, що в ЛГБТ-середовищі, у квір-середовищі, не у всіх, але є несприйняття терміну «транссексуал/транссексуалка», і що вважають толерантнішим використовувати термін «трансгендер». Поки що такої критики я ще не чула, але, в принципі, вона, скоріше за все, буде, якщо ЛГБТ-середовище почне реагувати на цей роман. Була критика іншого штибу. Комусь — і це не одна людина — не сподобалося, що я не виписав транссексуалку або трансгендерку в якомусь, скажімо так, скандальнішому світлі. Тобто люди, дізнавшись про такий роман, очікують, що там буде багато якихось сцен порнографічного характеру й так далі.
Пробач, у мене тільки що було здивування. Порнографічного? Тобто є ще така прив’язка, що з ізюминкою мав бути роман.
Так, є певна категорія читачів, які, дізнавшись, що в романі один із головних персонажів — трансгендерна жінка, очікують саме цього. Але насправді я свідомо уникала якоїсь скандалізації цієї теми. Якби я була, там, Жаданом, грубо кажучи, — гетеросексуальним цисгендером, то, авжеж, можливо, дозволила б собі більше. А позаяк я представник ЛГБТ-спільноти, мені треба до цих тем ставитися виваженіше і відповідально.
Скажи, будь ласка, чи є в тебе майбутні плани? Чи цікаво тобі й надалі висвітлювати ЛГБТ або транссексуальних, трансгендерних персонажів у своїх романах або оповідях?
Для мене це просто природно – робити трансгендерних людей головними персонажами своїх романів, тому, авжеж, другий роман — його вже розпочато — матиме одним із головних персонажів трансгендерну жінку, і, власне… Просто, мені здається, це нормально. Багато, приміром, письменниць здебільшого роблять головними персонажами жінок. Багато чоловіків роблять головними персонажами чоловіків. І це нормально, коли трансгендерна особистість робить головними персонажами трансгендерних людей, трансгендерних особистостей.
Чи було б тобі цікаво інших представників ЛГБТ-спільноти задіяти, можливо, у другорядних ролях?
Власне, в першому романі… Чи можна вважати… Я не знаю. У другому романі будуть і лесбійки, і гомосексуали. Я не знаю поки що, чи на головних ролях. Мені важко. Я ще не маю остаточного уявлення про те, яким буде цей роман. Але, я думаю, так, тому що мені це цікаво: висвітлити й ці теми теж. Хоча, я думаю, мені буде важче зробити це як авторці, як трансгендерній особистості, тому що хочеться братися саме за ті теми, які ти можеш висвітлити максимально природно й максимально так, щоб у це повірили і відчули.
Скажи, будь ласка, це таке вже більше особисте питання, не стосовно роману. Ти вже казала, що в нас не дуже толерантне суспільство. Як тобі як трансгендерній жінці, транссексуальній жінці жити в цьому суспільстві? Чи відчуваєш ти тиск, небезпеку, чи, можливо, навпаки — це залежить від того, який у тебе фокус, більш позитивний.
Я не трансгендерна жінка. Я бігендер, тобто людина, яка відносить себе і до жіночої, і до чоловічої статей. Чесно кажучи, намагаюся зазвичай це приховувати, якщо я не в колі друзів, знайомих, хто мене знає і знає, власне, про мою трансгендерність. Авжеж, побоювання є, тому що для людей, для українців, для сучасної України — тут ще до цього не звикли, і сприймають це як щось не те щоб вороже, а, скажімо так, як щось таке, чого треба сторонитися, що не є нормою, що не є чимось таким, що можна толерувати й потрібно толерувати. Тому так, побоювання є. І в суспільстві, якби я мешкав у толерантнішому суспільстві, мені було б легше й зовнішньо якось, і по-іншому виражати власне те, чим я є. А в Україні я в цьому обмежена просто через страх негативної реакції.
Чи можна сказати, що твій роман має не тільки літературну цінність, а ще й цінність політичну? Видимість транс-персон стає більшою. Бо дуже складно мені пригадати українські саме твори, де були б головними персонажами трансгендерні чоловіки або трансгендерні жінки.
Я про існування таких романів навіть не знаю. Були романи про геїв, були романи про лесбійок, але вони не стали якоюсь такою потужною подією у сфері культури. Так, поза сумнівом, це якийсь політичний жест… Можливо, самим фактом, що один із персонажів трансгендерна жінка, — це вже якась політична заява. Тобто, що я не боюся про це писати і сприймаю це максимально спокійно, бо я є трансгендером.
Трохи, може, такої інтриги і, може, такої маленької реклами. Ти хочеш зробити ще презентацію у Львові. Чи є хоча б місяць, щоби люди могли вже планувати?
У Львові це, скоріше за все, буде у двадцятих числах вересня. Поки що про місце нічого не можу сказати. Ми планували навіть на Форумі видавців роман презентувати. Але не вийшло, занадто пізно подали заявку. І там люди були дійсно зацікавлені. Хотіли нам влаштувати презентацію, але, на жаль, не вийшло. Поки що нічого конкретного сказати не можу. Ведеться процес пошуку організатора й місця.
(на момент публікації інтерв’ю презентація роману у Львові вже відбулася)
Я сподіваюся, що у Львові все вийде, і дуже сподіваюся, що, може, приїдете і в моє рідне місто Харків. Я думаю, це була б дуже гарна подія для Харкова також. Враховуючи, що там є… якраз ти сказав про Жадана, ми так гарно його згадали. Може, він завітав би на твою презентацію. Чи цікаво тобі було б із ним поспілкуватися, почути його критику?
Саме з Жаданом так, тому що мені подобається його публічний імідж і мені подобається, що він є людиною досить толерантною, в усіх сенсах. Від нього не лунає якоїсь мови ворожнечі, як лунає, на жаль, від більшості представників культурної еліти після виборів 19-го року. І він дійсно є дуже талановитим автором. Особливо його ранні твори — я ними зачитувалась у 16–17 років.
А кого ще ти хотіла б побачити? У тебе є якісь свої кумири, кумирки? З українських.
Ні, кумирів немає, чесно кажучи. А з української літератури хіба що вони вже всі мертві, мої кумири. А з сучасних письменників, письменниць було б дуже смішно поспілкуватися з Забужко. Вона дуже кумедний, з моєї точки зору, персонаж.
Але, мені здається, у неї теж не було, чи були якісь нетолерантні вислови?
Мені здається, те, чим вона займається в публічній площині, — це просто дешева політична пропаганда. До того ж дуже такого низького інтелектуального рівня, яка подається як приклад чогось насправді інтелектуально вишуканого. І мені це не подобається — у тому, як вона себе позиціонує.
Чи хотіла би ти щось передати як меседж нашим читачам від себе?
Читайте мій роман. Читайте більше літератури, різної літератури, незалежно від того, чи є там ЛГБТ-персонажі, чи їх немає. І боріться за те, щоби наш голос, представників ЛГБТ-спільноти, в суспільстві звучав гучніше. Це дуже важливо на всіх ділянках – культури, політики, журналістики, активізму й так далі.
Інтерв’єрка: Джул
Фото: Аніти Немет