08/12/2019
08/12/2019

ТРАНС-МАРШ 2019 ДО МІЖНАРОДНОГО ДНЯ ПАМ’ЯТІ ЗАГИБЛИХ ЧЕРЕЗ ТРАНСФОБІЮ: ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ

Вже четвертий рік поспіль ГО «Інсайт» (нині – за підтримки Trans*Generation)  організовує осінній транс-марш. Але нині його всі чекали з великим напруженням. Адже минулорічний був атакований праворадикалами: «Братством», С14, «Катехоном», «Традицією і порядком», які не дали пройти транс-спільноті по наміченому маршруту та, по суті, зірвали марш. Отож, він став гірким прикладом трансфобії у нашій країні. Рік тому назад у нас летіли димові шашки, комусь розбили обличчя, хтось постраждав від сльозогінного газу…

Авторка цієї статті (і, мабуть, не вона одна) очікували своєрідного реваншу над радикалами: попри всі небезпеки, проведення маршу в 2019 році. Показуючи цим, що наше суспільство таки рухається до справжньої демократії, дотримання прав людини та конституційних норм, які гарантують свободу мирних зібрань усім її громадянам. Так і сталося! Але все по порядку. Як і минулого року, авторка це опише від першої особи, як безпосередня учасниця подій.

На транс-марш я пішла сама, за запропонованим ГО «Інсайт» маршрутом: від станції метро «Майдан Незалежності» до Михайлівської площі. Вже по дорозі я оцінила, яка велика робота була пророблена організаторками при підготовці до маршу. На всьому шляху то тут, то там стояли київські поліцейські. Спокійно діставшись Михайлівської площі я несподівано вийшла… прямо на одіозного лідера партії «Братство» Дмитра Корчинського, який стояв біля кордону поліції та давав інтерв’ю журналістам. Саме він був одним з лідерів атаки на транс-марш у 2018.

Оминувши одіозного політика, я, зрештою, приєдналася до учасниць і учасників маршу. Нас, задля безпеки, оточувало поліцейське каре. Були присутні і нацгвардійці. Тож цьогорічний транс-марш за рівнем охорони нагадував Марш Рівності. Сумно, що такі заходи безпеки є необхідними, але добре, що поліція цьогоріч належним чином поставилася до безпеки людей. Пам’ятник княгині Ольги (оголошений як пункт збору для учасниць і учасників транс-маршу), як і можна було очікувати, зарання оточили праворадикали: «Братство» і «Традиція і порядок», котрі провадили свій контрмітинг.

Отож, під захистом поліції спочатку відбулися виступи. Першою взяла слово, від імені ГО «Інсайт», Уляна Мовчан. Вона повідомила організаційні моменти та наголосила про взаємопов’язаність усіх видів дискримінацій та необхідність з ними боротися. Наприкінці виступу Уляна оголосила хвилину мовчання: як за загиблими від трансфобії, так і в пам’ять за померлими в результаті організованого сталінським злочинним режимом Голодомора 1932–1933 років. Стоячи поруч мені пригадалося, що того ж 1933 року були прийняті й гомофобні постанови ЦВК СРСР, які поставили поза законом ЛГБТ+ спільноту.

Потім координатора трансгендерного напрямку ГО «Інсайт» Інна Ірискіна навела сумну статистику загиблих у 2019 році від трансфобії, наголосила на необхідності депаталогізації (згідно МКХ-11) трансгендерності та скасування низки дискримінаційних законів, які все ще діють в Україні, щодо транс-людей. Координатор представництва ГО «Інсайт» у Дніпрі Георгій Марков наголосив на необхідності підтримки транс-людей у регіонах, маленьких містах і селах. Адже не розуміння потреб транс-людей у провінціях є кричуще великим і там їм доводиться особливо важко.

Деміон Хорт від імені організації Trans*Generation наголосив на необхідності розслідуванні та пам’яті тих випадків, коли транс-людей довели до самогубства. Я, як координаторка представництва ГО «Інсайту» у Луцьку зазначила, що горда стояти з тими, хто відважно прийшов на цей марш. І що боротьба транс-спільноти, це ще й боротьба за європейську, демократичну Україну загалом, за права людини та рівність усіх громадян. Також згадала і про необхідність не лише спрощення процедури зміни документів для транс-жінок і транс-чоловіків, а й юридичного визнання в Україні також прав небінарних людей.

Під час виступів не обійшлося без спроб провокацій. Під час виступу Інни Ірискіної група радикалів пошкодила звукопідсилюючі колонки. Поліція оперативно відтіснила нападників та швидко відновила звук у мікрофоні. В мене під час виступу кинули через кордон поліції яйце. Не попали. А от, як я дізналася пізніше, у виконавчу директорку ГО «КиївПрайд» Руслану Панухник, яка прийшла на марш та кількох поліцейських таки яйцями влучили. Відбулася і спроба нападу на учасників маршу, але поліція оперативно заарештувала шістьох нападників. На них склали адміністративні протоколи за ст. 173 (дрібне хуліганство) і, зрештою, відпустили.

Смішною була і провокація радикалів наприкінці виступів. «Шостим» взяв слово чолов’яга з причіпленими крилами, який представився… транс-деревом, яке прибуло «на Україну» («грамотні» у нас націонал-патріотичні транс-дуби, нічого не скажеш) з «Архангельська» (натяк, що поблизу площі знаходиться собор, споруджений на честь архистратига Михаїла). Це було кумедно та показово, щодо інтелектуального рівня трансфобів. Те, що модераторка виступів Уляна Мовчан, дотримуючись принципу свободи слова дозволила і йому виступити, раз він попросив, я вважаю правильним та таким, що підкреслило нашу відкритість до діалогу. Навіть з тими, хто, як кажуть в народі, «дуб дубом».

І ось марш рушив! За даними деяких ЗМІ – майже сто відважних людей. Ми пройшли до станції метро Поштової, вигукуючи на шляху: «Права людини – понад усе!», «Транс-люди – всюди!», «Моє тіло – моє діло» і т.п. Перед тим, як безперешкодно сісти у метро, ще проскандували: «Дякуємо поліції!». І справді, на відміну від минулого року поліція «була з народом» та чітко забезпечила право людей на мирне зібрання.

Що ж, Транс-марш 2019 став найбільшим з усім чотирьох та отримав значний резонанс. Висловлювалася дискусійна думка, що саме він став по справжньому першим транс-маршем в історії України. Проте, без попередньої боротьби, без (нехай і невеликих) маршів 2016-го та 2017-го та зірваного 2018-го його б не було. І в історії ЛГБТ+ руху в Україні та правозахисного руху загалом, колись стане гордістю згадувати, що «я була/був/були на марші 2019». Чи на протистоянні 2018-го, чи на будь-якому іншому заході, мета якого – захист прав людини.

 

Авторка – історикиня Яна Лишка

 

Spread the love

    Leave a Reply

    Your email address will not be published. Required fields are marked *