Останні кілька місяців я провела, спостерігаючи за тим, як моя наречена Лара колола собі все менші і менші дози естрогену. Я дивилася, як вона стоїть перед дзеркалом і випалює кожну волосину на обличчі уживаним електролізером.

Повернення її тестостерону призвело не лише до повернення волосся на її обличчі. Її штани також почали по-іншому на ній сидіти. Моя шкіра вкрилася акне з тих пір, як я перестала пити протизаплідні пігулки півроку тому, і тепер я або зла, або голодна, або сонна. З такими прокляттями доводиться боротися людям, які вирішили завагітніти у той самий спосіб, що й ми, без екстракорпорального запліднення (ЕКЗ, також відоме як штучне запліднення) або кріогенно замороженої сперми. У фертильних цисгендерних людей це відбувається по-іншому: вони просто паруються, і гоп – дитина народилася.

Для багатьох молодих транс*людей питання батьківства скоріше за все стоїть на останньому місці, та й як їх можна за це звинувачувати? Як і всі молоді люди, вони намагаються розібратися зі своїм майбутнім, тож питання про підгузки та грудне вигодовування здаються абстрактними та далекими. Але на відміну від інших молодих людей, молоді транс*люди часто приймають рішення, які можуть мати довгострокові наслідки для їхньої фертильності. Саме через таке рішення я, 32-річна цисгендерна лесбійка, і Лара, моя 33-річна транс*наречена, опинилися у нашій ситуації, в якій ми намагаємося зачати дитину, незважаючи на те, що Лара здійснила перехід майже чотири роки тому.

Я навіть не думала про те, що хочу біологічних дітей, доки мені не перевалило за 25 років. До того мені здавалося, що діти просто прийдуть до мене, як до тітоньки Мейм з однойменного фільму 1958 року, чи до Даян Кітон у фільмі «Бебі-бум» (1987). Я уявляла собі, що вони мені «дістануться у спадок» від давно втрачених родичів, і я впишу їх у своє незалежне сучасне життя. Хто би міг подумати, що буквально через кілька років я ночами читатиму дослідження, в яких науковці поєднали яйцеклітини двох мишей жіночого роду для створення нового життя, і сподіватимуся прожити ще 50 років, щоб дочекатися випробувань на людях. (Японські науковці з Токійського університету спромоглися змішати два набори жіночих хромосом мишей, і в результаті народилося двоє мишенят жіночої статі, одна з яких дожила до дорослого віку та мала своїх мишенят).

Потім я зустріла Лару. На нашому першому побаченні її добра і пригодницька натура змусила моє серце битися частіше. Нас об’єднало спільне захоплення шоколадним пирогом з пеканом. Коли ми їли ледве теплу закуску з сиру піменто в кафе, вона показала мені своє фото, зроблене рік тому, до того, як вона почала перехід. Ми розділили довгий перший поцілунок на стоянці, і коли я їхала додому під звуки радіо, на якому грала пісня Bee Gees «How Deep Is Your Love», до мене дійшло. Якщо у нас все вийде, я зможу мати біологічну дитину з жінкою, яку люблю. Головне, щоб у мене були яйцеклітини, а у неї – друга половина інгредієнтів. У неї ці інгредієнти були, начебто. Але все було не так просто.

Нещодавно одне дослідження показало, що більшість транс*підлітків, які пройшли через консультацію про фертильність, відмовилися приймати міри для збереження своєї фертильності перед початком переходу. Серед причин, які вони назвали, були вартість, дискомфорт, який викликали міри для збереження фертильності (замороження сперми чи яйцеклітин) та небажання відкладати гормонотерапію. Натомість 45,2 % респондентів відповіли, що вони надають перевагу всиновленню/удочерінню, а 21,9 % сказали, що взагалі не хочуть мати дітей.

Можливо, вони дійсно не хочуть. Маломасштабні дослідження дорослих трансгендерних персон вказують на те, що у людей з цієї спільноти часто бувають різні та складні думки з приводу біологічних дітей та сімей, відмінні від думок широкого загалу. Але інші опитування дорослих трансгендерних людей вказують на можливість того, що з віком змінюється і думка стосовно того, чи мати дітей.

Незадовго після того, як ми зустрілися, Лара, яка здійснила перехід у доволі дорослому віці 30 років, сказала мені, що з кожним роком ін’єкцій естрогену її фертильність знижується. Як і багато інших транс*людей, Лара не була зацікавлена у тому, аби мати дітей після здійснення переходу. Ми почали зустрічатися у травні 2015 року; минулої осені вона сказала мені, що ми маємо прийняти рішення про дітей зараз або ніколи, бо вона хотіла продовжувати свій перехід. На той момент сама думка про те, що я не зможу мати власних біологічних дітей, могла довести мене до сліз прямо перед моїми щасливими бездітними друзями, які заохочували мене спробувати, якщо я дійсно хотіла дітей.

І ось ми тут, сім місяців потому: Лара перестала приймати гормони, я перестала пити протизаплідні пігулки. Ми заручені і розлючені через зміни у наших гормональних фонах. Ранні стадії цього процесу викликають бажання мати більше часу. Ми не усвідомили, що хочемо мати дітей одна з одною, доки не закохалися. Якби ми могли зазирнути в майбутнє на нашому першому побаченні, ми б обговорили це за тарілкою ледве теплої закуски з сиру піменто. Але ми цього не зробили, тож зараз, після трьох років стосунків, це, імовірно, наш останній шанс.

Коли ми розпочали цей процес, Лара сказала, що вона робить це для мене. Я їй відповіла, що я хочу, аби ми робили це разом, щиро, або не робили цього взагалі. Але у більш приватний момент вона зізналася, що теж хотіла, щоб у нас була дитина, поєднання нас двох у людській формі, як два види піску, які потім стали прозорим склом. Ми обидві хотіли мати символ кохання, який міг би ходити, жартувати, робити сальто та піти до коледжу.

З мого досвіду спілкування з друзями та знайомими з транс*спільноти, збереження фертильності не часто виникає під час розмови, хоча я чула тихе «ми намагаємося» від пар, де або один/одна з двох, або обоє є транс*людьми. Але ці розмови не настільки ж відкриті, як обговорення гормонів та хірургічних втручань. Порівнюючи з подібними темами, розмови про фертильність фактично табу.

Нереалістично очікувати від транс*підлітків або навіть юних транс*дорослих того, що вони знатимуть, чи захочуть мати власних дітей у майбутньому. Їм кортить розпочати перехід, здійснити цей важливий та всепоглинаючий крок у їхньому житті, який має полегшити все те, що було болючим фактом життя. І коли їм одночасно з цим потрібно робити вибір стосовно збереження фертильності, може здатися, що це вимагає надто далекого передбачення. Але саме тому ми маємо заохотити їх заглядати наперед, прямо, але без засудження. Консультація – це чудовий перший крок, але цього недостатньо. В ідеальному світі транс*спільнота, та й ЛГБТ спільнота загалом, мала би можливість комфортно обговорювати можливість мати дітей, так само як зараз обговорює гендерну ідентичність.

Деякі люди з самого початку знають, що вони ніколи не хотітимуть дітей. Але навіть серед тих, що були певні у своєму виборі, знаходяться люди, які з часом змінюють думку, особливо якщо зустрічають когось, з ким хотіли би «змішати свої гени». Такі люди потім розуміють, що безповоротні рішення, які вони прийняли колись давно, могли закрити для них двері, про відкриття яких вони могли навіть і не думати досі.

Переклад: Кей
Джерело: The New York Times