Межі життя: проблема суїциду серед транс*підлітків
…Коли життя перетворилося на пекло, Т. не зна_ла. Щось було не так з самого початку, роздирало зсередини, стискало легені, розмивало картину світу. Хто визначає межі? Хто диктує правила? «Я – це не те, що ви бачите», – інформація за межами розуміння? Що робити, якщо близькі люди думають, що ти «перебісишся»? Як бути, якщо те, що важливо для тебе – навіть для друзів «просто примха»?
Довгий час у Т. не було сил ні вчитися, ні працювати. Не було бажання ні з ким говорити чи бачитися. «Навіщо жити?», – запитува_ла Т. Але відповіді не було.
Доводилося тримати себе в руках, стримуватися, мовчати, кричати пошепки, так, щоб навіть вітер не чув.
На допомогу прийшло снодійне – вірний друг, єдиний спосіб стишити біль. Ще одна таблетка… І ще одна…
Мовою фактів
За дослідженням, опублікованим у журналі Американської академії педіатрії, серед трансгендерних підлітків спроби вчинити самогубство трапляються набагато частіше, ніж серед молоді, у якої гендерна ідентичність відповідає приписаній при народженні статі.
У дослідженні використовувалися дані профайлів 120 617 підлітків віком 11-19 років. Відомості збиралися з червня 2012 до травня 2015 року. Статистичні дані порівнювалися між групами різної гендерної ідентичності, а також у зв’язку між соціально-демографічними характеристиками (віком, рівнем освіти батьків, міста, сексуальною орієнтацією та / або етнічними ознаками) та самогубством.
Майже 14% підлітків повідомили про попередні спроби самогубства. При цьому помітна диспропорція за гендерною ідентичністю. Найбільша кількість спостерігається серед транс*маскулінних персон (FtM) – 50,8%. На другому місці молоді люди, які не ідентифікують себе у бінарній системі (41,8%), на третьому (29,9%) – транс*фемінні підлітки (MtF). Також цей відсоток високий серед підлітків, які не можуть визначити свою гендерну ідентичність (27,9%).
Сексуальна орієнтація, відмінна від гетеросексуальної, посилює ризик самогубства (виняток – небінарні персони). За результатами дослідження, інші соціально-демографічні характеристики не пов’язані напряму зі спробами самогубств серед транс*підлітків.
Але існує ще одне дослідження, яке розповідає про причини суїцидальних настроїв серед транс* та небінарних персон.
У 2014 році Американський фонд профілактики самогубств та Інститут Вільямса, використовуючи результати Національного опитування щодо дискримінації за ознаками трансгендерності, встановили, що 41% транс*персон намагалися вчинити самогубство щонайменше один раз. Крім того, кількість повідомлень про спроби самогубства зменшується у дорослому віці.
Зокрема причинами суїцидальних настроїв ставали:
- Відторгнення рідними (у сім’ї не говорять / не проводять з ними час) – 57%
- Залякування на роботі або у школі (булінг) – 50-54%
- Дискримінація чи домагання на роботі – 50-59%
- Відмова лікарів або медичного закладу у послугах – 60%
- Фізичне або сексуальне насильство на роботі – 64-65%
- Фізичне або сексуальне насильство у школі – 63-78%
- Нехтування чи переслідування працівниками правоохоронних органів – 57- 61%
- Фізичне чи сексуальне насильство, завдане працівниками правоохоронних органів – 60-70%
Що говорять психотерапевти?
Транс*Юніті запитав Ольгу Семенову, психотерапевтку, яка веде терапевтичні та навчальні групи, про те, що вона думає з приводу цих досліджень, та як загалом окреслює проблему суїциду серед гендерно-неконформних персон.
— Нерозуміння принципів роботи і користі психотерапії — величезна соціальна проблема. У своїй роботі ми спираємося на Американські Рекомендації для психологів, які працюють з ЛГБ* клієнтами і клієнтками, доступні англійською мовою на сайті Американської психологічної асоціації.
На жаль, досі не існує подібних рекомендацій для психологів з питань трансгендерності (і питань транзишина для молодих персон, зокрема). Однак на сайті APA можна знайти посилання, пов’язані з наданням психологічної допомоги трансгендерним персонам.
Клієнти, які звертаються з приводу трансгендерності, можуть мати різні складності в психічному благополуччі, як пов’язані, так і не пов’язані з транзишином чи т.зв. «хронічним стресом меншини».
Серед найчастіших запитів у моїй практиці – депресія, тривога, самодиструктивна поведінка, наслідки пережитих людиною відторгнень і принижень (часто – з раннього дитинства).
Теми фактичних запитів можуть відрізнятися від первинних тем, про які говорять люди, коли приходять до психолога. В реальності ми часто маємо справу з темами пережитого поганого поводження та насильства, питаннями цінностей та смислів життя, складностями емоційної саморегуляції, комплексним гострим стресом на тлі об’єктивних життєвих обставин.
Безперервне подолання негативних чинників викликає стрес, і на певних етапах він может перейти у дистрес – чинити опір середовищу, не знаходячи ресурсів всередині і підтримки ззовні, вкрай складно. Ця боротьба може здаватися нескінченною і повільною, або мало успішною.
І часто процес супроводжується почуттям страху. Це не просто страх опинитися «по той бік барикад», а й стати одним з них – цілком собі звичайних людей. Цей страх буває настільки сильний, що може змусити людину відмовитися від свого бажання бути в згоді з гендером – по суті, це «страх стати і бути собою». Такі моменти можуть викликати крайній відчай.
У більш ніж 40% клієнтів ці теми викликали або періодично викликають суїцидальні настрої. Іноді це лише думки про суїцид, іноді – активні спроби полегшити свій емоційний біль.
Це світова статистика, і, за моїми спостереженнями, ситуація в Україні не краще.
Важливо розуміти, що трансгендерні клієнти є соціально вразливою групою. Їхнє життя в контексті інституціоналізованої гомофобії, а також останнім часом в контексті гомо/трансфобії, що закріплюється в окремих практиках і сферах, саме по собі є травмуючим, присутній фактор хронічної травматизації.
Якщо говорити про дослідження, то даних мало, щоб робити якісь нові висновки. Це радше вказує нам напрямок подальшої роботи. Тема трансгендерності для молодих персон стає більш видимою: про це пишуть, говорять, проводять все більше різних досліджень. Я вважаю це хорошою тенденцією.
Стосовно відмінностей даних MtF – MtF. Можливо, таке розходження пов’язане з початковою специфікою жіночої гендерної соціалізації.
У нашому суспільстві (багато де в світі) жінки спочатку відчувають себе вразливішими і менш соціально захищеними. І це може позначатися на процесі транзишина. На емоційну сторону цього процесу.
За моїми спостереженнями, клієнти FtM часто мають більше соціальної підтримки та фактичної незалежності (фізичної, фінансової), ніж MtF.
Перші кроки психологічної допомоги
Олена Семенова вважає, що ідеальний варіант – коли близькі транс*персон готові і можуть надати підтримку: «Для початку, два основних складних моменти і напрямки для поліпшення контакту з Т*персонами: ліквідація дефіциту інформації про трансгендерність та процес переходу; рефлексія специфічних питань (тобто перегляд і зміна або визначення своїх поглядів на деякі теми)».
На думку психотерапевтки, близькі можуть перебувати під впливом стереотипів і діяти згідно них, чим завдають шкоду замість допомоги чи підтримки.
А розібратися з тим, як допомогти близьк_ій людині, можуть допомогти психолог_ині, додаткова література та спілкування з іншими представни_цями транс*спільноти.
_____________
P.S. «Спитайте мене, чому я живу, – і я не знатиму, що сказати. Спитайте, яка у мене мета, – і побачите людину у відчаї. Запитайте, як мені вдається триматися, – і я скажу: «Не вдається». Але завжди приходить світанок. І це – хороша новина». Т.
Результати досліджень:
Russell B. Toomey, Amy K. Syvertsen, Maura Shramko. Transgender Adolescent Suicide Behavior.
Підготовка матеріалу: Тобіас Мур