13/10/2019
13/10/2019

Камінг-аут як гендерквір

Спочатку я бу_ла* пацанкою (tomboy). Потім підлітком, що слідкує за модою, бісексуальною жінкою, драг-квін. Все життя мені було важко підібрати правильні слова, пояснення того, хто я насправді: гендерквір небінарна персона, жодного гендера та всі гендери одразу. Просто класна маленька людина, яка отримує креативне, духовне та сексуальне задоволення від гри у жіночність, але не хоче і не буде обмежувати себе тим, що ця гра передбачає. Я зна_ла, хто я є на фундаментальному рівні, впродовж багатьох, багатьох років, але зараз, як 31-річн_а каліфорній_ка на антидепресантах, як_а намагається заробити на життя, пишучи про еякуляцію, я нарешті здійснюю камін-аут. Хоча мене і лякає те, що може трапитися в результаті цього у цьому новому, неможливо непередбачуваному світі, я відмовляюся бути залякан_ою.

Мої займенники – вони/їх. Впродовж довгого часу мені здавалося: якщо мені комфортно у моєму фемінному тілі та враховуючи, що світ чітко і ясно зчитує мене як жінку, – мені не варто «розхитувати човен». Мені не варто змушувати людей докласти мінімум зусиль для того, щоб вживати правильний гендер стосовно мене. Але я не хочу більше ховатися. Я не хочу більше утримувати човен у рівновазі за рахунок моєї правди. Я спостерігаю, як транс*людей вбивають із жахливою частотою. Я бачу небінарних людей, яким відмовляють в операціях тільки тому, що в них «жіночі імена». Дивуючи себе, я закохуюся у чоловіка тому, що він найбільш неймовірно фемінний чоловік, якого мені вдалося зустріти. І я знаю, що якщо зараз я не житиму сміливо та відкрито, то підведу себе, свою спільноту і свою країну.

Я не жінка. Я не чоловік. Я людина. Я все.

У мене завжди були близькі друзі чоловічої статі, але я ніколи не бу_ла дівчиною, що могли би бути «однією зі своїх». Може це було через мої величезні цицьки, може це було через мою тенденцію спати з усіма, хто для мене хоча би трохи важливий, але скоріше за все це було через мою нездатність сублімувати фемінні частин мене для того, щоб краще знаходити спільну мову з хлопцями, як би я не старал_ася. Я також ніколи не вписувал_ася серед жінок, принаймні не так, як я, на мою думку, ма_ла вписуватися. Я бу_ла надто різк_ою, бездумн_ою, надто часто закохува_лася у гетеросексуальних дівчат.

Довгий час єдине, що дозволяло мені описати, як я себе почуваю, – це драг-квін, людина, як_а використовує гру у фемінність як мистецтво, бунт, гумор та публічний прояв. Це було багато років тому, ще до того, як «Королівські гонки РуПола» (RuPaul’s Drag Race) відкрили для мене широкий та чудовий спектр виконавців, і до того, як я дізна_лася про біо-квін (bio-queens), контраверсійних цис*жінок, які займалися фемінним драгом. Проте в той час, як мистецтво драгу є складним змішаним вираженням гендера, політики та краси, драг-квін не є гендерною ідентичністю. Навіть коли я намага_лася зробити її такою, щось було не так, ніби я намага_лася втиснутися у чужий костюм, бо інших варіантів не було. Я також спробува_ла створити термін для себе – бі-гендер – але коли зрозумі_ла, що моя сексуальність також була небінарною та квір, подібне дихотомічне обмеження теж здавалося нещирим.

Однією з причин того, чому мені так важко було знайти комфортно щиру ідентичність, було те, що майже завжди небінарний гендер був нероздільно пов’язаний з андрогінною зовнішністю.

Тільда Свінтон та Грейс Джонс, Принц та Девід Бові – ті люди, які імпонують всім гендерам тому, що вони візуально виходять за межі своєї жіночності чи мужності. У дитинстві мені вдавалося виглядати андрогінно, коливаючись між платтями з оборками та хлопчачим одягом. Моїм улюбленим модним одягом був чорний велюровий комбінезон. Коли мені було 10, хотілося поголити голову, як Деб з «Магазину «Імперія»» (Empire Records), але батьки не дозволяли, тож я погоди_лася на стрижку «під горщик», яка виявилася настільки переконливою, що дівчата з нової школи не пускали мене до вбиральні. Проте згодом прийшли груди і гормони. Я завжди хоті_ла і захоплюва_лася фемінною формою, і тут раптом вона у мене з’явилася. У мене було тіло, яке дозволяло виражати та задовольняти мої сексуальні бажання. Я відрости_ла волосся і всерйоз зацікави_лася макіяжем, тому переста_ла бути пацанкою. З формами невисокої, округлої богині землі, мені було би важко навіть спробувати носити чоловічий одяг. До того ж, він був зовсім не таким цікавим.

Я здійсни_ла камін аут як бісексуал_ка в 15, і коли подоросліша_ла, експериментува_ла з андрогінністю для того, аби мене візуально сприймали як квір. Будучи дуже фемінною бісексуальною дівчиною, я стика_лася з дискримінацією з боку лесбійок, але щойно зрозумі_ла, що майки та псевдо-ірокез не зменшували відчуття того, що я не вписуюся, – поверну_лася до суконь та вирізів. Я нічого не мог_ла зробити з фемінністю, притаманною моєму тілу, ба більше, – не хоті_ла нічого з нею робити. Я люблю невимовну унікальність моєї піхви, мій гладкий живіт, мої стегна, за які можна ухопитися. Я люблю блискітки та бігуді, слово «декольте», і те, що я ніколи не буду Тільдою Свінтон , бо я – це я, Елоіз, ким би я не бу_ла.

Зважаючи на все це, мені легко було жити, ідентифікуючи себе як цис*жінку, хоча це ніколи мені до кінця не підходило. Я «виглядаю як жінка», тож люди природно сприймають мене, як жінку, і я отримую всі привілеї та упередження, з якими зіштовхуються цис*жінки. Мої привілеї в тому, що моє тіло, якому при народженні приписали жіночу стать, співпадає з моїм вираженням гендера і не викликає у мене гендерної дисфорії, але я не є і ніколи не бу_ла лише жінкою. Звісно, я взаємодію зі світом через тіло, яке зчитується як жіноче. Але мені набридло виставляти себе тим, чим я не є, і я більше не хочу мати виключно жіночу ідентичність лише тому, що моє вираження гендера співпадає зі статтю, приписаною при народженні.

Давайте дивитися правді в очі: існує набагато більше людей, що ідентифікують себе як гендерквір, ніж ми це усвідомлюємо.

Просто так вийшло, що я вирос_ла у надзвичайно ліберальній родині та спільноті, які надали мені простір та можливість дізнатися, хто я насправді. Щось мені підказує, що мій хлопець, який старший за мене на 6 років, теж небінарний, але він тільки починає ставити собі ці запитання і дізнаватися більше про сучасну варіативність гендерної ідентичності. Я бачу все більше дорослих цис*чоловіків, які експериментують з макіяжем та цінують притаманну їм фемінність. Я бачу дітей та підлітків, які відмовляються дозволяти встановленому порядку вирішувати, як складеться їхнє життя. Я бачу світ, повний надії, який більше не хоче дозволяти гендеру диктувати, ким людям бути чи що їм робити. Тож прийшов час і мені долучитися, кричати і боротися у цій революції, в якій ми опинилися.

Чи мені страшно? Звісно, що страшно. Зараз для людей, які вірять у можливості та свободу майбутнього, а не спрощені вузькі погляди на життя, світ страшний. Страшно думати про те, що мене можуть не прийняти, не зрозуміти чи навіть образити важливі для мене люди, або ті, з ким ми ніколи не зустрінемося. Але я нещодавно зміни_ла свої займенники на Фейсбуці, одразу про це забу_ла, а потім зранку побачи_ла, що «Елоіз зміни_ла своє зображення профілю», і моє серце несподівано радісно затремтіло. Друзі та родичі можуть не зрозуміти чи роздратуватися, фашисти та монстри спробують тероризувати, руйнувати та заперечувати, але я не проміняю чесне життя на безпеку та зручність. Я кажу правду тому, що мені капець як страшно, я перевертаю весь човен і виставляю свої гендерквірні цицьки та блискітки на показ.

Вони/їх, і дороги назад немає.

*У цьому матеріалі ми вирішили вживати гендер-гепи для ілюстрації особистого досвіду автор_ки. Складність в тому, що в англійській мові дієслова позбавлені гендерного маркування і тільки займенники третьої особи однини мають чітке гендерне маркування. Тому ми не знаємо, який варіант вибрал_а би авторк_а для себе, якби писа_ла українською.

Оригінальний текст: Coming Out As Genderqueer
Автор_ка: Eloise LeBel
Переклад: Кей
Ілюстрація: Тобіас Мур

Spread the love
  • 6
    Shares

    Leave a Reply

    Your email address will not be published. Required fields are marked *