13/11/2019
13/11/2019

Стокгольм Прайд: українські активісти вийшли за тих, хто не може

Мені дуже пощастило, як волонтеру TransUnity, брати участь у тренінгу для активістів від RFSL у столиці Швеції Стокгольмі. Разом зі мною та ще двома активіст_ками з України на ньому були представники та представниці Грузії, Вірменії, Росії, Білорусі та Молдови.

Стокгольм зустрів нас похмурою погодою та дуже гарними ландшафтами. Було приємно після спекоти українського літа зануритися у нордичну прохолоду країни вікінгів. У перший день був час познайомитися з містом, і це була чудова прогулянка серед пам’яток історії, які тут на кожному кроці.

На другий день, одразу після знайомства з нашою інтернаціональною групою, ми вирушили до гендерної клініки «Анова». Це одна в восьми спеціалізованих клінік у Швеції, яка, зокрема, займається питаннями трансгендерного переходу. Це велика будівля, де працюють психологи, психіатри, ендокринологи, хірурги, також соціальні працівники. 

У комфортній світлій залі, пригощаючи кавою та традиційними булочками з корицею, психіатриня Сесілія розповіла нам про те, як починалася профільна робота з цією специфікою, що клініка робить зараз, та про особливості роботи з трансгендерними людьми у Швеції. 

На жаль, не зважаючи на розвиток суспільства та високий рівень життя, трансгендерність досі дуже патологізована та стигматизована. Але спеціалісти «Анова» намагаються йти у ногу з часом та розглядають кожний випадок окремо. Вони включають у роботу також гендерно-небінарних людей, які досі невидимі для української медицини. 

Процедура трансгендерного переходу у Швеції

Спочатку людина, яка звертається за допомогою у клініку, проходить психологічне та психіатричне обстеження. Воно триває у середньому півроку або більше. Після цього дозволяється призначення гормональної терапії, якщо у цьому є потреба. 

Далі минає ще півтора роки, доки можна буде змінити юридичний статус у документах з жіночого на чоловічий або навпаки, бо третього нейтрального варіанту поки що закон Швеції не дозволяє. 

Упродовж цього часу можна зробити пластичні операції, наприклад, маскулінізуючу мастектомію, збільшення грудей, ліпосакцію тощо. Вже після двох років обстеження, терапії та зміни гендерного маркера у документах з’являється опція так званих «нижніх» операцій: видалення яєчників і яєчок, вагіно- та фаллопластики. 

Є також і проблемні питання. Наприклад,брак профільних спеціалістів та спеціалісток, що створює досить довгі черги на отримання діагнозу та операцій. На жаль, у місцевих медичних навчальних закладах немає окремих дисциплін з гендерних питань, тому лікарям клініки доводиться засвоювати нову інформацію вже на робочому місці.

Клініка «Анова» працює лише з повнолітніми. Проте у Швеції є декілька медичних закладів, які займаються питаннями гендерної некомформності людей, яким ще немає вісімнадцяти. Для України це велика проблема, бо зараз молодь свідоміша у питаннях власного гендеру та прагне до переходу у більш ранньому віці.

Серйозні розмови у прайд-хаусі та райдужний Стокгольм

На третій день була дуже цікава зустріч з ініціативою TransFest. Прочитати про цих чудових людей та їхню діяльність ви можете за посиланням. Також цього дня у прайд-хаусі – спеціальній будівлі, виділений під різноманітні заходи прайду, – відбувся семінар про становище трансгендерних людей у Східній Європі та Росії, де головними спікерами виступали активісти й активістки, які приїхали на тренінг. 

Тепер я хочу написати про найбільш емоційну частину нашого візиту. Це, звичайно ж, Стокгольм Прайд, який випав на четвертий день нашого перебування у Швеції. 

Усе місто цілий тиждень переливалося кольорами райдуги. ЛГБТ-прапори були повсюди: на королівському палаці, у вітринах магазинів, на стінах готелів та ресторанів, на човнах та автобусах, на одязі людей, які просто йдуть вулицею. 

У повітрі відчувався запах свята. І це дійсно свято для місцевого населення та гостей столиці. 

У центрі відбувся великий концерт. Біля станції метро «Стадіон», яку також прикрашала веселка, спорудили закритий майдан прайд-парку, куди треба було купувати квитки. Нам квитки дісталися від RFSL, тож ми, відстоявши довгу чергу та пройшовши перевірку речей, потрапили всередину. 

У прайд-парку стояла досить велика сцена, на якій виступали місцеві зірки. Поруч були намети з їжею та напоями, намети різних комерційних та громадських організацій, сувенірних крамниць, профспілок, політичних партій. Була окрема зона для повнолітніх, де свої товари рекламували секс-шопи, демонстрували майстерність БДСМ-студії. 

Прогуляючись прайд-парком, наша група поспілкувалася з людьми у наметах. Було цікаво почути їхні розповіді. Там були дуже різні люди з різними поглядами: від зоозахисників – до християнської партії, від організації, що протидіє алкогольній та наркотичній залежності, – до представників місцевого банку, які дарували сонячні окуляри за танці. 

Наша група вийшла з цієї веселкової ярмарки з великими пакунками безкоштовних сувенірів, цукерок, та з іншими приємними подарунками.

«Marching for those who can’t»

Традиційно парад проводиться у першу суботу серпня, цього року це було третє число. У колонах були представлені різноманітні організації, армія, поліція, байкери, представники субкультур та етнічних груп (наприклад, була колона з Індії). 

Я йшов у колоні RFSL, присвяченій тим країнам, де досі одностатеві стосунки заборонені або не охороняються законом, де у людей немає голосу та права бути собою. Ця колона називалася «Marching for those who can’t». 

Ми йшли у білих футболках з нашим лозунгом, із заліпленими чорною стрічкою ротами та плакатами з написами про те, що більше ніж сімдесят країн світу досі потерпають від узаконеної гомофобії. 

Для мене це дуже важливий і близький меседж, тож я був вдячний та розчулений йти саме у цій колоні. Це було тим паче важливо, тому що я встиг поспілкуватися з учасниками та учасницями нашої групи з інших країн колишнього СРСР і дізнатися, як справи з дотриманням прав ЛГБТ у цих країнах. 

Україна, хоч і не зразок толерантності та має багато проблем з гомофобією та трансфобією, на тлі цих країн досить просунулася вперед. У мене навіть з’явилася ідея зробити щось посильно-корисне для іноземних друзів у своїй країні.

Марш повільно йшов повз гарні історичні споруди, мости, прикрашені веселкою магазини. Обабіч дорога була обмежена жовтою стрічкою, за якою була сила силенна людей, старих, малих, на інвалідних візках, різноманітних соціальних слоїв та етносів. І всі ці люди аплодували процесії, кричали щось підбадьорливе, привітно махали руками та радісно посміхалися. А я ішов і плакав, вдивляючись у обличчя тих, хто прийшов підтримати парад. Не було кордону з поліцейських. Не було контракцій та радикальних нападників. Не було суворого контролю та евакуації. Лише свобода та дружня атмосфера.

Я вірю, що колись Україна стане такою ж дружньою та привітною для всіх своїх громадян, незалежно від гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічної належності та інших ознак. 

Я мрію, що колись пройдуся своїм містом в атмосфері любові, підтримки та із знанням, що я – один з тих, хто робить мою батьківщину квітучою та прогресивною.

Автор: Ян Губский

 

Spread the love

    Leave a Reply

    Your email address will not be published. Required fields are marked *