20 листопада – Міжнародний день пам’яті трансгендерних людей (Transgender Day of Remembrance). В цей день вшановують пам’ять загиблих в результаті трансфобії та акцентують увагу на боротьбі проти різного роду дискримінацій, яких зазнають трансгендерні люди. Започаткований він у 1999 році транс-активісткою із Сан-Франциско Ґвендолін Сміт у річницю вбивства рок-співачки, трансгендерної жінки Рити Хестер. Цей злочин вразив Ґвендолін певною типовою схожістю із ранішим вбивством транс-жінки Шанель Піккет. Риту вбили 28 листопада 1998 року, а Шанель – 20 листопада 1995 року.

На жаль, через трансфобію люди гинуть щороку. При цьому регулярно вбивства транс-людей не розслідуються належним чином. Наприклад, 5 лютого 2019 року в Мексиці було знайдено повішеною відому модель, активістку (зокрема, вона виступала проти торгівлі людьми), транс-жінку Міріам Ріверу. Вона проживала в Нью-Йорку, але час від часу все ж приїздила на батьківщину. Мексиканська влада без розтину майже одразу піддала кремації тіло Міріам та класифікувала її смерть, як самогубство. Попри те, що колись її вже намагалися убити. Чоловіку Міріам, американцю Даніелю Куерво погрожували, аби він не смів приїздити на похорон. Зрештою, він так і не попрощався належним чином з дружиною.

І подібних історій лише за цей рік – безліч. Транс-жінка з Курська задушена і розчленована 11 квітня 2019 року вбивцею через те, що той дізнався про її транс-статус. У червні 2019 року в місті Нитва (Пермський край) був вбитий студент, транс-чоловік Алекс Мілкович. Мотиви вбивства поліція відмовилася оприлюднювати. Так само мотиви вбивства філіппінської транс-жінки в Новому Південному Уельсі Мелоді Бруно, всупереч проханням її родини, австралійська поліція вже місяць не хоче повідомляти: вбивцю ж випустили під заставу. 6 липня 2019 року в Гондурасі застрелена опозиційна журналістка та ЛГБТ+ активістка, транс-жінка Сантьяго Карваджаль. Тут, звісно, причиною став її активізм.

Згідно дослідницького проекту Trans Murder Monitoring з 1 жовтня 2018 року по 30 вересні 2019 року було вбито 330 транс-людей. Зокрема, в Бразилії – 132, Мексиці – 65, США – 31. У деяких країнах трансгендерним людям офіційно загрожує тюремне ув’язення, або й страта (наприклад, в Уганді, Сомаліленді, Саудівській Аравії). Також є підрахунки, що за останнє десятиліття в світі було вбито 3313 трансгендерних людей. І все це лише згідно загальнодоступних і доведених справ.

Скільки вбито чи доведено до самогубства в Україні? По суті, такої статистики просто не ведеться. Справи офіційно не фіксуються як такі, причиною якої стала трансфобія. Крім того, багато транс-людей за межами сфери активізму залишаються невидимими. Невідомими лишаються як їхні життя, так і смерті. Звісно, після перемоги Євромайдану і подальших демократичних процесів ситуація в Україні стала кращою. Але рівень трансфобії у нас все ще один з найвищих в Європі. Цьогорічний випадок мого міста: транс-жінка (з міркувань безпеки не стану називати її ім’я) через тиск оточення відмовляється робити транс-перехід і йде в армію. Добровільно викликаючись на передову на лінії фронту в зоні ООС, з бажанням бути вбитою на війні. У листопаді 2019 року в Києві напали на активістку Trans*Generation Лізу Керб: «обійшлося» лише опіками шкіри.  І так далі і тому подібне…

А тепер трохи занурення в глибини історії. Коли ж розпочалися жахливі випадки убивств на ґрунті трансфобії? На жаль, такі випадки фіксуються від найдавніших часів. Вочевидь, першою історично відомою транс-персоною, убитою через свою «інакшість», є римськ_ий імперат_ор Геліогабал (204–222 рр.). Враховуючи, що з другої половини І століття грецькі причорноморські міста безпосередньо входили до складу Римської імперії, до певної міри далі йтиме мова й про стародавні історико-культурні реалії наших теренів також.

Геліогабал (при народженні – Авіта Варій Бассіан) бу_в дитиною римо-сирійця Секста Варія Марцела та Юлії Соемії. Мама, яка приходилася небогою Юлії Домни, дружини імператора Септимія Севера (145–211 рр.), була близькою до найвпливовіших кіл Риму. Спочатку, геро_й цього допису разом із батьками жи_в у сирійському місті Емесі. Тут отрима_в релігійне виховання та бу_в висвячен_ий у ж_ерця фінікійського бога сонця Ель-Габала, якого римляни ототожнювали з грецьким богом сонця Геліосом. Після цього Авіта Бассіан, власне, і ста_в називатися Геліогабалом (Альгабалом).

У 217 році полководець Опелій Макрін вбив імператора Каракаллу Бассіана. Завдяки впливу своєї бабусі, впливової римської матрони Юлії Мези, Геліогабал бу_в визнан_ий значною частиною римських легіонерів незаконнонародженою дитиною убитого імператора, а Макрін – узурпатором. Це цілком могло бути й правдою, а не просто політичним рішенням: в молодості Юлія Соемія справді мала любовний зв’язок з Каракаллою. Зрештою, Макрін зазнав поразки та був убитий, а 14-ти річн_ого Геліогабала 8 червня 218 року проголосили імператор_ом.

Спочатку, юн_ий імперат_ор користува_вся популярністю. Не в останню чергу через свою красиву зовнішність. Сучасник імперат_ора, історик Геродіан у своїй «Історії після Марка Аврелія» описав Геліогабала так: «Був він у квітучому віці і найкрасивішим із юнаків свого часу. Внаслідок того, що в ньому поєдналися тілесна краса, квітучий вік, пишнота убранства, можна було порівняти юнака з прекрасними зображеннями Діоніса». Однак, егалітарні реформи Геліогабала і не дотримання н_им римських традицій призвели до формування проти н_ього сильної опозиції.

Щодо реформ, то в_ін урівняв у правах із римлянами вихідців із провінцій, дозволивши останнім займати будь-які державні посади. А ще став першим (і єдиним) імператором, який допустив до вищого державного органу Риму жінку із званням «світлійша», нарівні з чоловіками сенаторами. Все це викликало ненависть Сенату: римська патріархальна аристократія не хотіла ділитися владою із варварами та жінками.

Також, Геліогабал встанови_в культ сонячного бога Ель-Габала та місячної богині Таніти, як головний в імперії. Продовжував в_ін виконувати і функції ж_ерця: до слова, свято Непереможного Сонця (лат. Sol Invictus) відзначалося 25 грудня. Ніби в насмішку над римськими традиційними богами, імператор взя_в собі за дружину дівчину-весталку, хоча вона за священними законами традиційної римської політеїстичної релігії повинна була берегти цноту все життя. Ну і справді, деякі сонцепоклонницькі обряди, які здійснюва_в Геліогабал, носили оргаїстичний характер.

Не дотримувався в_ін і загальноприйнятого римського дрес-коду, як для чоловіка аристократичного статусу. У Римі в_ін продовжува_в ходити у сирійських шовкових одежах, які сприймали як жіночі. Як зазначав той же Геродіан: «Вони відчували огиду до нього, дивлячись на нього, як на особу, нарум’янену більш ретельно, ніж це личить навіть скромній жінці, не по-чоловічому прикрашеного золотими намистами і вишуканим одягом». Зрештою, Юлія Меза попередила онук_а, що жіночні пурпурні шати, намиста, браслети, манера Геліогабала рум’янити своє обличчя, підфарбовувати очі та навіть його «танцююча хода» дратують римську знать і воєнних. Але імперат_ор ніяк не відреагува_в на зауваження своєї владної бабусі.

Більше того, після кількох коротких і невдалих шлюбів з жінками в_ін відважи_вся вийти заміж (саме так, як жінка) за свого коханця Зотика. Через що імператор_а в деяких джерелах прямо названо «жінкою». Також Геліогабал висловлюва_в бажання оскопити себе, але поки в_ін вагався, обставини вже не дозволили здійснити це загальновизнане (як на античні часи) зречення чоловічого статусу. Впродовж правління імперат_ора легіонери в провінціях тричі робили заколоти. На четвертому ж році правління Геліогабала військові, підбурені Юлією Мезою, здійснили переворот у самому Римі. 11 березня 222 року вони вбили Геліогабала, а понівечений труп викинули в римську річку Тибр. У ході перевороту було вбито і матір імперат_ора та багатьох наближених до н_ього осіб.

Проте й на цьому злощастя Геліогабала не припинилися. Історію пишуть переможці. Тож офіційна римська історіографія не гребувала відвертим шельмуванням «неправильного» імператор_а. Характерно, що чорними фарбами біографію Геліогабала змалював не так вище згадуваний Геродіан, як історики пізнішого часу. Так би мовити, чим далі від реальних подій, тим більше «потрібних» живописних деталей згадується. В «Життєписах Августів» ІV століття Геліогабала вже названо покидьком, смакується легендарними оповідками про розпусне життя імператор_а, розповідається про поїдання н_им перлів і золота, а також звинувачено в людських жертвопринесеннях, як лихо_го сонцепоклонни_ка. Але це було не оригінально: у людських жертвопринесеннях в Античності римляни-язичники так же само звинувачували і ранніх християн, а в Середньовіччі вже самі християни – іудеїв. Ну і на відміну від розповідей про багатьох інших правителів Римської імперії, античні історики не повідомляють про системні репресії інакодумців зі сторони Геліогабала.

За браком незаангажованих даних суперечки навколо оцінки правління Геліогабала, мабуть, не припиняться ніколи. Але те, що його/її публічне трансгендерне самовираження та офіційний шлюб із чоловіком послужили причиною ненависті до імперат_ора римської аристократії та військових– очевидно. В якійсь мірі 11 березня навіть може вважатися однією з перших відомих дат вбивства через трансфобію. Звісно, основним мотивом була політична боротьба за владу, але очевидно й те, що відкрите вираження Геліогабалом себе, як жінки та при цьому численні бісексуальні романтичні стосунки зіграли не останню роль у втраті імперат_ором популярності. За що в_ін, зрештою, поплати_вся життям.

Вбивство Геліогабала стало одним з поворотних моментів початку трансфобії та гомофобії на теренах Римської імперії, що вступила в епоху кризи. Цьому сприяло загальносуспільне тло того періоду. Страх перед навалами германських народів та гунів, постійні внутрішні заколоти, остаточне утвердження патріархального культу маскулінної сили, нові християнські ідеї щодо гріховності плоті та того, що секс – це лише для продовження роду.

Тож недарма пам’ять про Геліогабала так жахливо паплюжили саме в ІV столітті. У 342 році римський імператор Констант обнародував закон, згідно з яким «чоловіки, які виконували жіночу роль» повинні були бути страченими мечем. Імператор Валентиніан II у 390 році підтвердив цю юридичну норму, лише замінивши обезголовлення на публічне спалення. Ці закони пізніше ввійшли до знаменитого Кодексу Феодосія (438 р.) та заклали основу для трансфобного і гомофобного переслідування впродовж усього Середньовіччя та Нового часу.

На зламі ХІХ–ХХ століть про постать Геліогабала в історії чимало сперечалися як науковці, так і митці. Щодо останніх, то, наприклад, німецький поет Георге Штефан у збірці «Альгабал» (1892 р.) назвав імперат_ора «осміяним королем-страждальцем». У 1911 році вийшов німий чорно-білий фільм Луї Фейада «Римська оргія», де показувалося убивство імперат_ора. Ну а відомий французький письменник, драматург і театральний теоретик (заснував крюотичний театр) Антонен Арто написав книгу «Геліогабал, або Коронований анархіст» (1934 р.). Зараз, однак, постать Геліогабала рідко згадується як в історії, так і в сучасній культурі. Тим більше, як першої транс-персони в історії, яку вбили на ґрунті ненависті.

На жаль, сумний літопис історій ненависті до транс-людей лише за сам факт того, що ми є, продовжується. І боротьба проти цієї упередженості – важлива складова руху за права людини.

Авторка статті – історикиня Яна Лишка

P.S. Редакція Transunity.life закликає не замовчувати напади на ґрунті трансфобії та піддавати їх публічному розголосу. Сайт готовий надавати інформаційну підтримку жертвам переслідування та буде вдячний за допомогу у зборі статистики, щодо злочинів здійснених проти трансгендерних людей в Україні.