Дорогий Деднейм,

Іноді я скучаю за тобою. За твоїм довгим волоссям та диким характером. Неймовірний вплив, який ми мали на інших людей, був п’янким. Увага, яку ми отримували, була достатньою причиною, щоб тримати тебе при собі. Протягом більшої частини мого життя ти був всім, що я знали. Тож, звичайно, ми не розлучалися. Ти був моїм єдиним варіантом, ти був безпечним, але в мені ти ніколи не був удома. Протягом 20 років ти сидів і кровоточив, наче відкрита рана, гноїв моє відчуття себе. Я намагалися збудувати своє «я» з тобою. Зрештою ти був даним мені від народження і хто я, щоб сказати, що мої батьки помилилися, давши тебе мені. Пройшли роки сорому та дискомфорту, щоб мені стало зрозуміло, що я вже ситі тобою по горло. Пора позбутися особи, якою мене всі хотіли бачити. Відмова від тебе дала мені стільки свободи, вона дала мені шанс жити по-справжньому. Загалом я можу сказати, що я зовсім за тобою не сумую. 

Коли ти жив у цьому тілі, ти домінував у всьому просторі – я ж тим часом горнулися в кутку, дозволяючи тобі керувати собою. Ти пригнічував мене роками. Навіть тоді, коли я почали повертати собі простір, багато часу пішло на те, щоб позбутися спогадів про тебе. Мені потрібно було не мати ніякого співчуття до тебе, щоб повернути собі тіло та думки; бути безжальними та брутальними, щоб здійснити перехід та почати жити справжнім життям. 

Зараз, коли у мене є можливість досліджувати себе, я б хотіли простягнути тобі руку. Розумію, ти не хотів робити мені боляче, ти був лише тиском із зовнішнього світу. Ти був просто дитиною, яка не знала про інші можливості поза цим. Нас назвали дівчинкою та дали твоє ім’я, але це ніколи мені не підходило, тож я образились на тебе. Ми були такою милою дівчинкою, легко об’єктивованим тілом. Це зробило нас більш ніж прийнятними для більшості людей; це зробило нас бажаними. Але мої надокучливі роздуми над ігноруванням гендеру були постійним джерелом страху та відчуття провини. Мені було так соромно та страшно від того, що про мене можуть подумати інші. Тож я приховували себе. Я й досі іноді злюсь на тебе, бо ти більш сприйнятливий для інших. Вони борються зі мною, не можуть сприйняти, що я просто є собою, що ти паратизував у моєму тілі, спустошуючи мене. Розумію, це не твоя провина, це все світ довкола нас, який колись вирішив, що ти маєш бути тим, ким тебе бачать інші; що я помилка, мутант, девіант. 

Я досі відчував травму від тебе. Я відчуваю її і тепер. Так багато мого життя було віддано тобі. Мені ж лише слід було чекати своєї черги зі сподіваннями, що колись світ буде готовим до мене. Не можу сказати, що він готовий, але я втомилися чекати. Розумію, ти був лише маленькою дівчинкою не в тому тілі та свідомості. Може ти був так само травмованим і збентеженим, як і я. Але це мої тіло та свідомість, і вони були віддані тобі. Я ж залишилися за твоїм фасадом. 

Так багато мого життя було віддано тобі. Мені ж лише слід було чекати своєї черги зі сподіваннями, що колись світ буде готовим до мене. Не можу сказати, що він готовий, але я втомилися чекати.

Ти так довго уособлював це тіло; і ти завів його в болото. Знаю, це не була повністю твоя помилка; у тебе була травма, купа ментальних хвороб, проблеми з наркозалежністю, які потребували вирішення. Ти лише намагався знайти себе, але насправді ти ніколи не міг по-справжньому цього зробити. Я досі відчуваю страх та біль від тих років саморуйнування. Ти ніколи не міг прийняти мене, тож ти вирішив усіма можливими засобами потопити мене. Будь-якими можливими речовиною, сексуальним партнером або паршивим захисним механізмом, які могли потрапити тобі до рук. Без тебе я турбуюсь про себе. Я проходжу процедуру переходу, приймаю свої медикаменти. Я тверезі та обираю стосунки, які задовольняють мене і піклуються про мене. У мене б не було можливості це зробити, якби ти керував кораблем. Перепрошую, але довелося тебе вбити. Знаю, ти був невинним, але для того, щоб вижити, з нас мав залишитися хтось один. Двоє з нас не могли б ужитися тут, а я не могли ще чекати у мовчанні та пригнобленні.

Зараз, у процесі переходу, моя тілесність більш маскулінна. Я досі вдягаю сукні, спідниці, блузки, комбінезони. Я насолоджуюсь тим, що від тебе залишилося. Твоя фемінна енергія продовжує жити в мені. Я тримаю її близько до серця. Я не шкодую за зробленим, але думаю, тобі слід знати, що я досі зберігаю таємну частину тебе. Зараз ти в кращому місці, це не був твій дім. Спочивай з миром.

З любов’ю, Боббі.

Джерело: www.saltyworld.net
Автор_ка: Bobbi Joy Meilen
Фото: Alex Kacha
Перекладачка: Dzvenyslava Shcherba
Редакторка: Olesya Sviridova