24/02/2020
24/02/2020

«Чому нам потрібні транс*інклюзиніші психотерапевт_ки?» : думки 7 трансгендерних і небінарних людей

Багато трансгендерних і небінарних людей повідомляють про відчуття відчуженості від своїх психотерапевт_ок, навіть якщо вони спеціалізуються на роботі з  представни_цями ЛГБТ-спільноти.

Замало сказати, що трансгендерним і небінарним людям потрібний доступ до психотерапії. Через поширену дискримінацію включно з вищим ризиком зазнати домагань, насильства, втратити дім, а також необхідністю проходити через дискримінаційні системи охорони здоров’я, щоб отримати доступ до медичних послуг відповідно до свого гендеру трансгендерні люди стикаються з ментальними захворюваннями значно частіше, ніж інші. Згідно зі звітом 2019 року, опублікованого Центром протидії суїцидам, транс*люди вдвічі більше схильні думати про спробу суїциду, ніж ЛГБ-люди. 

Багато трансгендерних і небінарних людей не можуть першочергово починати терапію через такі обмеження як ціна, локація, покриття страхування та стигма серед інших. Але багатьом з тих, хто все ж таки знайшли доступ до терапії, важко відшукати людину, яка б була компетентною і ставилася з розумінням, через нестачу тренінгів і освіти, пов’язаних з питаннями трансгендерності, для психотерапевт_ок. «Школи пропонують мінімальний тренінг, де розповідають про проблеми геїв і лесбійок; про проблеми трансгендерних людей взагалі ніхто не згадує.» зазначає гендерквір-психотерапевтка та членкиня Manhattan Alternative Wellness Collective Лаура А. Джейкобс: «Будь-хто може написати на своєму веб-сайті «Я працюю з трансгендерними людьми.»

Щоб зруйнувати ці бар’єри, психотерапевт_ки, які самі є трансгендерними або небінарними людьми, та транс*інклюзивні психотерапевт_ки почали створювати власні ресурси для більш легкої ідентифікації. Протягом кількох минулих років виникли національні мережі включно з MyTransHealth та National Queer and Trans Therapists of Color Network. Крім того, психотерапевт_ки Psychology Today можуть додати специфічну позначку про те, що вони є «транс*союзни_цями», для ідентифікації досвіду роботи з питаннями трансгендерності. Джейкобс також стверджує, що є трохи опцій для небінарних клієнт_ок на «столичних і прогресивних територіях», але «(транс*)спільнота досі потребує значно більшого, ніж доступно зараз.»

Я поспілкувалась з 7 трансгендерними і небінарними людьми, щоб почути їхні особисті досвіди та специфічні труднощі при намаганнях отримати належні послуги з питань ментального здоров’я. Переважна більшість зазначила про відчуття відчуженості від своїх психотерапевт_ок, навіть якщо вони заявляли про здатність працювати з «питаннями ЛГБТ». Багато людей говорили, що їх місгендерили, знецінювали та відмовляли від медичного переходу. Інші сказали, що вони самі навчали власних психотерапет_ок певним нюансам і коректній термінології, яка стосується гендерної ідентичності. І деякі з них говорили про додаткову складність у потребі працювати з психотерапевт_ками, які можуть також допомогти з проблемами, пов’язаними з расою і травмою. Тут їхніми власними словами передані їхні досвіди.

Леа (вона/її), 25, Нью-Йорк

Я ходила до терапевтки приблизно протягом 4 років. Я вибрала її частково через те, що на веб-сайті питання «ЛГБТ та гендерна ідентичність» були чітко зазначені як сфера спеціалізації. Спочатку вона справді підтримувала, коли я говорила про гру з моєю гендерною репрезентацією. Але коли ми почали працювати з імовірністю того, що мова йде про мій гендер загалом, вона стала набагато менш сприйнятливою. Коли я вперше всерйоз підняла питання трансгендерного переходу, вона спробувала змінити тему розмови. Вона сказала, що мені слід бути обережною з переходом, оскільки трансгендерні люди мають вищий ризик суїциду. В той час, коли я її відвідувала, я переосмислювала свій досвід пережитого домашнього насильства. Думаю, вона вважала, що моє бажання здійснити перехід обумовлене цим досвідом, втім я думаю по-іншому: я була мішенню для цього насильства через амбівалентність, пов’язану з моїм тілом і гендером. Зрештою я перестала говорити з нею про трансгендерний перехід і гендерну ідентичність як таку. Я прийняла всі рішення, пов’язані з камінг-аутом, початком електролізу та гормональної терапії незалежно від неї. Коли я розпочала медичний перехід, я перестала з нею бачитись. Загалом цей досвід був моїм розчаруванням у психотерапії. Я набагато менше хочу знову спробувати працювати з новими спеціаліст_ками, якщо вони цисгендерні; навіть якщо вони говорять про компетентність у роботі з питаннями гендерної ідентичності. Більшість спеціаліст_ок цисгендерні, тож це дуже обмежує мій вибір. І це навіть без врахування аспектів «з мережі/поза мережею» та ситуації після мого виходу з-під сімейного страхування наступного року. Це фруструє, оскільки перехід може бути дуже складним, і я не відчуваю, що в мене справді є простір, щоб якось пропрацювати цей досвід.

Лео (він/його), 21. Сан-Франциско та Нью-Йорк

Коли мені було 17, я таємно пішов до терапевтки. Я збирався розпочати прийом тестостерону та зробити операцію. Я намагався знайти найкращ_у спеціаліст_ку «з мережі», оскільки в мене приватне страхування. Зрештою в мене була квір-жінка, яка має схожий з моїм життєвий досвід. Я темношкірий і єврей. Моя терапевтка справді заслуговувала довіри та підтримувала мене, але вона не була трансгендерною. Було б класно мати трансгендерн_у терапевт_ку, людину кольору. Вона також не була такою. У мене є транс*маскулінний друг, чий терапевт також транс*маскулінний, як він сам, але цей хлопець білий. Це працює для мого друга, бо він білий. Щодо мене, мені не було б комфортно зустрічатися з білим чоловіком, незважаючи на те, трансгендерний він чи ні. У сфері ментального здоров’я не так багато квір-трансгендерних людей, або ж через молодий вік вони тільки заходять в цю сферу. Вони обмежені в умовах «віддачі» своїм специфічним спільнотам. 

Хелен (вони/їх), 24, Філадельфія

Я знайшли терапевтку (цис*жінку), яка сказала, що вона специфічно ЛГБТ-інклюзивна. Я ніколи не почувались знеціненими. Вона справді допомогла мені вирішити, як зробити камінг-аут батькам. Трохи дивувало і фруструвало те, що, декларована нею інклюзивність не обов’язково означала, що вона має підготовку для роботи з трансгендерими та небінарними людьми. Хоча я зробили камінг-аут як небінарна персона і вона повністю мене прийняла, вона все ж місгендерила мене. Вона казала: «Будь ласка, зупиняй і виправляй мене. Я забуваю, я справді не навмисне». Я це розуміли. Але мені як людині, яка прийшла на психотерапію, було дивно бути «вищими», ніж психотерапевтка. Це передбачало більше роботи, роботи, перед виконанням якої у мене є страх, і  яку я вже і так зобов’язані виконувати.

Емма (вона/її), 43, Сан-Франциско

Я тільки завершила 4-річну терапію, яка стосувалась мого камінг-ауту і подальшого переходу. Коли я зрештою зробила камінг-аут, я почала шукати найближчих консультант_ок, які називали себе ЛГБТ-френдлі і зверталась до багатьох з них. Моїм мінімальним критерієм була наявність досвіду роботи з щонайменше 1 трансгендерн_ою пацієнт_кою. Коли піднімалось це питання, більшість зазначала, що ніколи не працювала з такими людьми, і не мала якої-небудь «тривалої освіти», яка б дала їм кваліфікацію, відмінну від тої, яка потрібна для роботи з цисгендерними квірами. Зрештою я почала працювати з цис*геєм, який працював з «кількома» трансгендерними людьми. Перша (і єдина) сесія з ним була повною катастрофою. Він говорив про цисгедерних геїв драг-квінів та виводив мене з себе використанням слова «транси». Коли я вийшла з офісу, до мене прийшло просвітлення: зі мною все добре. Щось не так зі світом. Трансгендерна ідентичність не є моєю проблемою, моєю проблемою є інші люди. Я почувалася гордою і наляканою водночас. Я подумала. що вирішенням ситуації є знайти трансгендерну терапевтку, і я її знайшла. Вона допомогла мені звільнитись від засвоєної протягом життя внутрішньої гомофобії та трансфобії та самодеструктивої поведінки, обумовленої соромом. Вона провела мене через емоційну кризу 2-го пубертату, дисфорію та пошук підходящих антидепресантів. Ніхто з моїх попередніх терапевт_ок не можуть з нею зрівнятися, оскільки трансгендерність далека від їхніх життєвих досвідів, і вони не можуть по-справжньому розуміти та відчувати до нас емпатію. 

ЕДж (вони/їх), 21, Беркелі

Загалом мій підлітковий досвід, пов’язаний з психотерапевт_ками, був поганим. Думаю, мій вік знецінював те, що я говорили до деяких професіонал_ок. У віці 15 років одна психотерапевтка помилково діагностувала в мене біполярний розлад без будь-яких альтернативних думок, коли я сказали їй про відчуття непідходящості до обох гендерів. Вона сказала мені та моїй сім’ї, що я потребую сильного лікування. На щастя. мої батьки подумали, що це неправильно, та повели мене до кількох психіатрів.

Я знайшли мою теперішню терапевтку, коли шукали групу «Dialectic Behaviour Therapy». Коли я зідзвонились з нею перед зустріччю, вона спитала, який мій займенник. Це справді допомогло мені почуватися більш відкрито щодо неї. DBT найбільш ефективна і квір-фредлі форма терапії, з якою я стикались, але кожна сесія коштує приблизно 150-250 доларів на тиждень. Це часто занадто дорого, якщо у людини недостатньо  ресурсів. Я пройшли її протягом останніх 6 місяців. Мій світ став зовсім іншим після цього.

Мішель (вона/її), 43, Калгарі

Загалом транс*френдлі консультант_ки в Канаді хороші, але їх мало. Проблемою, з якою я зіткнулась, є те, що перехід досі вважається особистим рішенням, яке не повинне потребувати так багато втручання. Якщо я наважусь розпочати гормональну терапію, яка є доволі складним рішенням, консультант_ки уособлюватимуть інше обмеження, де моя доля залежатиме від того чи вірить консультант_ка в те, що я трансгендерна людина. У Канаді існує двоярусна система охорони здоров’я: можна отримати будь-що безкоштовно, почекавши 2 роки, або ж заплатити і отримати все зразу. Консультант_ки вимагають 200-250 доларів за годину. Чи справді  мені потрібно платити тисячі доларів, щоб почути їхню відмову через те, що вони відчувають! Я ставлю під питання суспільство, де людина не може прийняти рішення, яке стосується лише її, та відкладати рішення про те, як я чи будь-хто інший має проживати своє життя, для психолог_ині.

Лу (вони/їх), 23, Бруклін 

До другої сесії (з моєю терапевткою, білою жінкою старшого віку)  я помітили, як вона відчайдушно намагається змусити говорити мене про перехід та зробити цю тему більш пріоритетною, ніж те, з чим мені було дуже потрібно попрацювати цього дня. Вона почала говорити речі про те, що молодші покоління тут, щоб навчити її. Вона повторювала фразу «Я завжди вчуся». І це, звичайно, проблема знання того, що трансгендерні люди завжди існували, і це не є новим феноменом. Завжди можна використати Інтернет. Можна вийти в зовнішній світ і самостійно дізнатися. Одного разу вона намагалась змусити мене говорити про гормональну терапію, я почувались дуже дивно і налякано, оскільки вона поводилася зі мною як з об’єктом дослідження. «Я збираюсь тобі заплатити після цього?» це було моє єдине питання. 

Джерело: them.us
Авторка: Michelle Kim
Перекладачка: Дзвінка Щерба
Корректорка: Olesya Sviridiva

 

Spread the love

    Leave a Reply

    Your email address will not be published. Required fields are marked *