Небінарні ідентичності не належать до сучасної епохи – вони існували протягом століть.
Квір ідентичність та експресія часто вбачаються як дуже «модні» питання сучасного суспільства. Я часто чую висловлювання про те, що квір ідентичність «не існувала в мій час», та те, що «квірність» – це «проблема покоління мілленіалів (тих, що народилися наприкінці ХХ століття)», особливо коли маю справу з транс*особами.
Проте це зовсім не є правдою.
Питання, що стосуються сексуальної орієнтації та гендерної експресії, існували задовго до сьогодення, навіть до ХХ століття. За словами Девіда Халперіна, автора «How to Do the History of Homosexuality», «ми зберігали та підтримували різні визначення статі та гендеру з нашого домодерного минулого».
Саме через таке різноманіття визначень статі та гендеру, що передавалися через віки, домодерні люди також мали проблеми з визначенням того, що означає бути «чоловіком» чи «жінкою»; вони також билися над визначенням природи своєї сексуальності.
Насправді у Середньовіччі існувало кілька ключових фігур, які виражали квір ідентичність, що була аналогічною до сучасної транс*ідентичності. Ці фігури, як вигадані, так й історичні, ставили під сумнів та ускладнювали переважаючі визначення гендерної ідентичності, подібно до того, як це сьогодні роблять транс*особи у нашому суспільстві.
Хезер Лав у своїй книзі про втрачену квір історію «Feeling Backward» пише:
«Коли ми звертаємо увагу на те, що викликало труднощі у минулому, ми можемо побачити, як далеко ми дійшли, проте це не все, що ми можемо помітити. Ці труднощі також вказують нам на проблеми, з якими ми живемо сьогодні».
Через те, що квір історію приховували та стирали впродовж довгого часу, небінарні ідентичності охоче виставляють як «проблему сьогодення», хоча насправді ми мали ці питання та ідентичності впродовж століть.
Виносячи транс*ідентичності Середньовіччя на поверхню, ми можемо повернути частину своєї втраченої історії, а також оскаржити гомофобні та трансфобні претензії, що їх оточують.
У французькому романі XIII століття «Le Roman de Silence», головний персонаж на ім’я Тиша (Silence) народжується жінкою, але живе як чоловік, аби успадкувати землю свого батька. У процесі дорослішання персонажа виховують як лицаря та постійно прославляють як «найкращого чоловіка в Англії».
Проте доволі скоро Природа відчуває, що її обдурили, адже вона зробила Тишу гарнішими за «тисячу найгарніших дівчат», але ніхто не сприймає їх як жінку. Між Природою та Вихованням виникає комічна суперечка з приводу гендеру Тиші, через що Сенс вимушений вступити і прийняти сторону Виховання – Тишу виховали як чоловіка, тож вони і є чоловіком.
На це Тиша відповідає: «Мої губи надто жорсткі для поцілунків, а руки – для обіймів. Хто завгодно може пошити мене в дурні у будь-якій грі, в яку грають під ковдрами».
Як можна зрозуміти з цього роману, навіть у Середньовіччі гендер не був чітко визначеним.
Часто вважається, що транс*люди йдуть «проти» природи, коли вони виражають свою ідентичність, і Тишу зображують так само. Тиша часто відчуває, що їхня біологічна стать та гендерна ідентичність не співпадають, і це схоже на гендерну дисфорію, яку відчуває багато транс*людей.
Хоча Тиша «відхиляється» від ролі, яку для них обрала Природа, вони здатні спіймати Мерліна саме завдяки своїй квірності (важливий елемент пророцтва Тиші це те, що «Мерліна може обдурити лише ‘жіноча хитрість’»).
У романі Мерлін зображений більше як тварина, аніж чоловік, як божевільний відлюдник, що живе у лісі. Для того, аби Тиша могли повноцінно стати вірним слугою короля, їм треба було спіймати цю невловиму людину-звіра. Їхня біологічна стать формально здійснює пророцтво, але їхня гендерна експресія, яка визначає їхню позицію лицаря, є причиною того, що вони взагалі отримали цей квест і мали змогу його успішно виконати.
Якщо ми сприйматимемо Тишу як транс*чоловіка, ми можемо суттєво розширити можливості транс*історії та розкрити той факт, що трансгендерність не є сучасним феноменом. Як ми можемо побачити з цього середньовічного роману, гендер та сексуальність зображені як щось, що знаходиться у постійному русі. Немає чіткого вирішення суперечки між Природою та Вихованням щодо гендеру Тиші, і його немає існувати.
Навіть наприкінці роману, коли «справжній» гендер Тиші розкривається, і вони одружуються із королем, ми все одно отримуємо сцену, в якій король ділить своє ліжко з найгарнішим та найвправнішим лицарем Англії.
Тиша не є єдиним транс*персонажем Середньовіччя. Нам також відомо про історичну особу на ім’я Елеанор (Джон) Райкенер, середньовічну секс-працівницю, яка жила як жінка, але народилася як чоловік. Це ще один доказ того, що гендер та стать були мінливими набагато довше, ніж прийнято вважати.
В суботу грудня 1394 року, Елеанор Райкенер та Джона Брітбі арештувала лондонська поліція за підозру проституції.
Правоохоронці та суд були шоковані, коли дізналися, що Елеанор Райкенер насправді була Джоном Райкенером, і що вони «виставляли» себе як жінку. У своїй заяві, Райкенер зізнається у тому, що працює як вишивальниця під іменем Елеанор, а також що вони мали інтимні стосунки принаймні з трьома чоловіками (та декількома жінками).
Їхнє подальше зізнання включає згадки різних релігійних чоловіків та мирян, з якими вони спали за гроші чи для задоволення. Каролін Діншоу у своїй книзі «Getting Medieval» заявляє: «Неможливо визначити, чого хотіли різні клієнти Райкенер». Проте стверджувати, що їхні бажання були суто гетеросексуальними, також надто обмежено.
Навіть юридичні документи часто мали проблеми із визначенням гендеру Елеонор/Джона, адже автор описує їх і як чоловіка, і як жінку в одному і тому ж досьє.
Так само як і з Тишею, гендерна ідентичність Райкенер схожа на сучасну транс*ідентичність тим, що вона не вписується в якусь категорію. Навіть сам злочин – або содомія, яка є переважно чоловічим злочином, або проституція, у якій звинувачували лише жінок – залишається відкритим до інтерпретації в офіційному документі.
Незважаючи на те, що ідентичність Райкенер не пояснює різноманітність транс*ідентичностей сьогодення, на думку Рут Каррас, їхнє життя «схоже на трансгендерне».
Тіла та гендерна експресія Тиші та Райкенер свідчать про те, що сексуальність та гендерна ідентичність були складними та мали багато нюансів у Середньовіччі. Літературні та реальні особи відкрито піддавали сумніву традиційні гендерні норми, і навіть тоді ті визначення не були закріпленими.
Чи стали Тиша хорошим лицарем тому, що вони такими народилися, чи через їхнє виховання?
Чи є злочин Райкенер содомією?
Ці питання є у кращому випадку суб’єктивними, і вони натякають на думку, що середньовічні люди не мали на них конкретних відповідей.
Повертаючись до сьогодення, ми все ще намагаємося знайти відповіді на ці питання. Зважаючи на те, що транс*люди стали більш видимими, виникає все більше соціальних та юридичних діалогів з приводу того, як визначати транс*тіла. Враховуючи сучасні закони про подорожі та безславні закони про вбиральні, транс*тіла завжди змушують вписуватися у певні категорії – категорії, які навіть домодерні люди вважали нестабільними.
За словами Каролін Діншоу, «закони, що базуються на видимих та очевидних різницях між статями», стають недоцільними, коли ми маємо справу із «квір бажаннями та квір правдою».
Діншоу у цьому права, бо закони, які базуються на сталих визначеннях гендеру та статі не можуть повністю пояснити квір тіла та квір бажання. Квір люди відхиляють чітку категоризацію за своєю природою. В той час, як транс*ідентичність та інші квір сексуальності та ідентичності стають більш видимими, закони, що засновані на базових визначеннях гетеросексуальності та біологічного гендеру, стають все менш доцільними.
Квір ідентичності, особливо транс*ідентичності, не є частиною сучасної культури, адже вони існували та розвивалися впродовж часу. І хоча квір майбутнє є важливим, ми не маємо забувати про минуле.
Ми як квір люди маємо право на багату та різноманітну історію, аби боротися з гомофобними та трансфобними ідеями. Стать і гендер еволюціонували та продовжать це робити. Саме завдяки перегляду того, що колись вважалося «нормальним», ми можемо помітити, що ці визначення змінилися.
Ми можемо повернути частину своєї втраченої історії, якщо перечитуватимемо стару літературу і сприйматимемо персонажів як навмисно квір. Це один з небагатьох способів того, як ми можемо дізнатися про квір людей у домодерному світі та вшанувати голоси минулого, які проклали шлях для нашого майбутнього.
Текст: Зак Кліфтон
Джерело: Becoming Trans: Transgender Identity In The Middle Ages
Переклад: Кей