19/08/2019
19/08/2019
861

Небінарні форми звертання в українській мові

Звертання до небінарної персони переважно потребує певного окремого мовного вираження за межами бінарного словесного опису реальності лише за допомогою чоловічого і жіночого родів. Аналіз різних мов показує, наскільки бінарне сприйняття світу (яке досі домінує у більшості культур) – умовний конструкт, а не вираженням біологічно заданої структури людського сприйняття. Це й зрозуміло. Адже мова є системою звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства для соціальної взаємодії. Мова формує мовну свідомість – картину світу, матеріалізовану в мовних знаках. І вона різниться залежно від мови конкретного суспільства та навіть його різних індивідуальних носіїв.

Наприклад, тюркські, угро-фінські мови, китайська та японська – не мають категорії роду. У баскській мові є два роди, але вони не пов’язані з гендером, а маркують живі та неживі об’єкти. Серед індоєвропейських мов (до яких належить й українська), в англійській та африкаанс рід іменників не можна визначити за закінченням слова. У більшості випадків його можна виявити тільки за контекстом. Доки немає контексту, про кого конкретно йдеться, про людину говоритимуть частіше за все «they / them» – «вони / їх, їм, їхні».

Тож мова – це конструкт, який формується під впливом культури. Давайте розглянемо приклад. У 1887 році лінгвіст Людовик Лазар Заменгофом створив планову мову еsperanto (есперанто). За задумом вона мала бути мовою міжнаціонального спілкування, максимально легкою у вивченні та яка би не асоціювалася із шовіністичним нав’язуванням мови одним конкретним народом – іншим. Граматика есперанто складається лише з 16 правил без жодного винятку. Милозвучна, вона потребує мінімум зусиль для опанування.

Хоча головної цілі Земенгоф не досяг, есперанто таки використовують у спілкуванні кілька мільйонів людей. У багатьох країнах цією мовою видається періодична преса, існують есперантомовні радіостанції. У більше ніж 120 країнах світу поширені товариства з її вивчення. В ЄС досі лунають голоси окремих політиків за офіційне визнання есперанто «допоміжною мовою Євросоюзу».

Тобто, навіть штучно створену мову з її новою мовною свідомістю може сприйняти значна кількість людей. Аби лише було суспільне схвалення на її вивчення, існувала доцільність. Що ж тоді казати всього лиш про нові окремі мовленнєві поняття.

Шведськ_ий режисер(ка) Естер Мартін Бергсмарк. Як до небінарної персони до н_ього застосовують шведське звертання у нейтральному роді «hen». В англомовній «Вікіпедії» для опису його ідентичності застосовується звертання «they».

Шведськ_ий режисер(ка) Естер Мартін Бергсмарк. Як до небінарної персони до н_ього застосовують шведське звертання у нейтральному роді «hen». В англомовній «Вікіпедії» для опису його ідентичності застосовується звертання «they».

Мова постійно змінюється залежно від викликів часу. Нині Україна задекларувала поступ в інтеграції до Євросоюзу, і в контексті цього – прийняття у повному обсязі цінностей у сфері дотримання прав людини. Тому постає питання пристосування української мови до права багатьох небінарних персон не означуватися в чоловічому і жіночому родах.

Така практика зараз існує у низці країн ЄС. Наприклад, у Швеції незалежно від гендеру загальноприйнятнішим способом звернення нині стало «hen», тобто нейтральний рід, а не родові займенники для означення чоловіка і жінки «han» і «hon».

В українських консервативних колах можна почути, що запровадження подібних норм мовлення у нас призведе до неприродного спотворення української мови. Про те, що мова є динамічним культурно обумовленим феноменом, – ми вже зазначали. Однак далі хочеться вказати на те, що українська мова загалом містить варіації для небінарного самовираження. Отож, тут не йдеться лише про іншомовні запозичення.

Звісно, різні небінарні люди можуть по-різному виражати свою ідентичність. Наприклад, використовувати підряд називання у чоловічому і жіночому роді («він-вона», «я б хотіла-хотів» тощо). Є принаймні одна галузь мови, де вживання паралельних варіантів було присутнє ще з радянських часів: у різних бланках використання форм типу «громадянин(ка)». Правда, тоді передбачалося, що людина конче має обрати один з двох варіантів. Але доки не було підкреслення одного з двох родових закінчень, формально подібна словесна форма залишалася гендерно невизначеною.

Сучасний доволі поширений варіант для передачі небінарності особи у писемній мові – нижнє підкреслення (символ ASCII) у слові перед закінченням, яке визначає рід («в_ін», «в_она», «я б хоті_ла» тощо). Також можливе використання середнього роду як альтернативи чоловічому і жіночому родам.

Щодо останнього, то тут в українській мові є певні передумови. Адже середній рід традиційно таки може застосовуватися у певних значеннях до людей. Зокрема, середній рід використовується у народній, експресивно-розмовній мові. Наприклад, вислів «таке воно хороше людисько» у зверненні до особи, яка викликає приязнь. А ще середній та подвійний рід (середній / чоловічий та середній / жіночий) щодо людей вживають з префіксами-ищ-, -иськ- або -ащ-: «те дідище», «те дівчисько», «те ледащо» тощо. Наприклад, ім’я у чоловічому варіанті відоме як Ян, а у жіночому – як Яна, у середньому роді мало би звучати, як Янисько.

Український постер до художнього фільму «Tomboy» (2011), перекладеного як «Дівчисько», де головн_а геро_їня, підліток Лора-Міхаель, не може впродовж фільму чітко визначити свою ідентичність в рамках бінарної гендерної системи.

Щоправда, останній приклад вже логічно виведений мовним новоутворенням, пристосованим до небінарних викликів сучасності. Але подібні можливості для цього у структурі мови закладені. Хоча тут треба подолати суспільно-психологічний стереотип, що передача імені, звертання до особи в середньому роді є нібито певним зневажанням її.

Є також граматична категорія спільного роду, коли залежно від контексту іменник буде означати чоловіка, жінку чи небінарну персону. Це, зокрема, деякі зменшувально-пестливі імена, такі як Женя, Саша. Ще додам, що в діалектах української мови є випадки використання іменників, які мають не те що два, а навіть три роди. Наприклад, у фольклорі збірний іменник «браття» вживано не лише в чоловічому, а й у середньому або жіночому роді, чи як множина: «премилеє браття», «моя браття», «браття милі».

В англійській мові небінарні персони частіше за все використовують звертання «they / them» – «вони / їх, їм, їхні». Але таке звертання у множині традиційно використовувалося і в українській мові.

Насамперед згадаймо про шанобливе звертання у множині «ви». Воно загальнопоширене впродовж багатьох століть в українській мові й особливого роз’яснення не потребує. Нагадаємо, що коли ми звертаємося на «ти», то все ж уточнюємо рід, наприклад: «ти б могла» або ж «ти би міг». А от при зверненні на «ви» такого уточнення немає, використовується невизначена у родовому відмінку множина: «ви могли би». До того ж, «ви» використовується не лише як звертання до когось, а й у деяких випадках – як нормативне зазначення себе: у строго науковій статті стилістично прийнято писати не «я вже зазначила» чи «я вже зазначив», а гендерно невизначено «ми вже зазначали». Аналогічна практика поширена в новинних та інформаційних матеріалах засобів масової інформації.

Проте й звертання «вони / їх, їм, їхні» теж раніше було поширене в українській мові, а не є запозиченим небінарними людьми з англійської. Зараз це вже призабуто в літературній мові. Але все ж це не виключно розмовна практика чи діалектизм. У знаних українських письменниць і письменників це звернення можна знайти повсюдно. Наприклад, у «Лісовій пісні» (1912) Лесі Українки Лукаш говорить: «Тобі недобра з їх свекруха буде!». У вірші Павла Тичини «Не дивись так привітно» (1918) є слова: «Встали мати, встали й татко: / Де ластовенятко?». У романі «Мати» (1932) Андрія Головка: «Ех, Тимку, не знаєш ти дядька Мусія: вони в нас хитрі!». В Остапа Вишні є оповідання під назвою «Якби моя бабуся встали» (1946) тощо.

Небінарна персона Эйша Кейт Ділон у ролі небінарного персонажа Тейлор Мейсона в телесеріалі «Мільярди» (2016 – …). Тейлор у серіалі просить звертатися до них «they».

У І томі «Словника української мови» (1970) Академії Наук УРСР зазначено (щоправда, з позначкою «розм.»), що звернення «вони» може вживатися «для вираження пошани до однієї особи будь-якої статі». Але множину тут можна трактувати і як вираження небінарності. До того ж, у цьому випадку не як певного третього роду, відмінного від чоловічого і жіночого, а як їхню недиференційовану недуальність.

Що ж у підсумку?

Домінуючі бінарні стандарти нормативної української мови (як, зрештою, і російської) є наслідком патріархату, з його нав’язуванням двоїстого ієрархічного протиставлення «чоловіче – жіноче». Починаючи з середини ХХ століття варіанти небінарного означення людей в українській мові переважно були взагалі маргіналізовані та зведені до використання лише в розмовній мові. За деякими винятками, як, наприклад, звернення на «ви».

Але враховуючи, що Україна рухається до прийняття у повному обсязі європейських цінностей у сфері дотримання прав людини, – час повернути українцям ці мовленнєві норми. А також – надати їм ще й нових, актуальних для небінарних людей значень.

Авторка статті: історикиня Яна Лишка

Spread the love
  • 87
    Поделились

    Добавить комментарий

    Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *