Коли ми говоримо про депаталогізацію та дестигматизацію трансгендерності у суспільстві, то важливо розуміти, що це – багатовимірний процес. Звісно, головне – правозахисні акції, зміни у правовому полі. Але важливим є і «горизонтальне», побутове сприйняття так званою циснормативною більшістю трансгендерних людей.

У цьому плані велику роль грають камінг-аути, видимість трансгендерів. Якщо ж брати якісь культурні виміри, то саме з кінематографу велика маса людей нині бере (часто навіть цього не усвідомлюючи) певні штампи для оцінки тих чи інших явищ. У тому числі й трансгендерності.

Те, що у ХХІ столітті кінематограф класу «А» і «В+» почав звертатися до теми життя трансгендерних людей, є великою допомогою у моментах подолання побутової трансфобії. Яка, на відміну від ідейної політико-радикальної чи релігійної, базується більше на стереотипному незнанні питання, ніж на цілеспрямованому бажанні дискримінувати.

У цьому плані дуже важливим був прокат таких фільмів як, скажімо, «І все ж Лоранс» («Laurence Anyways», 2012), який мав перемоги на суперпрестижному Канському кінофестивалі, та «Дівчина з Данії» («The Danish Girl», 2015) – з його нагородами на головній голлівудській кінопремії «Оскар». Однак в обох цих відомих фільмах головних героїнь, трансгендерних жінок, грали цисгендерні чоловіки. Це породило ще тоді суперечку: чи не краще, аби трансгендерних персонажів грали трансгендерні акторки?

Ця дискусія досягла свого піку в 2018 році, коли відому актрису Скарлетт Йоханссон затвердили на роль кримінального авторитета та трансгендерного чоловіка у майбутньому фільмі «Rub & Tug».

ЛГБТ+ спільнота США піддала це рішення критиці. Було зауважено, що за минулий рік у голлівудських картинах забражено на 40% менше представників ЛГБТ+ спільноти порівняно з 2016-им, а героїнь чи героїв трансгендерів не було взагалі жодного разу.

Також великою проблемою є становище трансгендерних акторок і акторів у Голлівуді. Часто їм платять менші гонорари, ставлять до них завищені вимоги на кінопробах. Були випадки, коли навіть на роль трансгендерних персонажів брали цисгендерних актрис та акторів, а трансгендерним відмовляли через… не типажність.

Крім того, з трансгендерними акторами (це болюча тема для окремого дослідження) взагалі катастрофа – їм практично зовсім не довіряють ролі трансгендерних чоловіків у значимих кінопроектах. Якщо деякі трансгендерні актриси, як ми далі розповідатимемо, все ж хоч трішки зараз прорвалися в окремі значимі кінопроекти, то трансгендерні актори залишаються незатребуваними й досі.

А загалом, довгий час акторки і актори трансгендери взагалі піддавалися остракізму. Коли, наприклад, трансгендерна жінка, актриса Керолайн «Тулла» Коссі зіграла у 12-му фільмі бондіани «Тільки для твоїх очей» («For Your Eyes Only», 1981), американська преса її так затравила, що вона мало не покінчила життя самогубством. До слова, зіграла Коссі не трансгендерну героїню, а одну з багатьох другорядних «дівчат Бонда».

Зрештою, переосмисливши ситуацію, актриса відповіла трансфобам автобіографічною книгою «Я – жінка» («I Am a Woman») та стала трансгендерною активісткою.

Повертаючись до скандалу з фільмом «Rub & Tug», зазначу, що Скарлетт Йоханссон таки відмовилася від ролі. При цьому актриса зазначила, що вона «з великим захопленням і любов’ю» ставиться до трансгендерної спільноти, та побажала усім акторам рівності та справедливості. Однак дискусія не вщухає й досі.

З одного боку, вимоги ЛГБТ+ спільноти зрозумілі. З іншого – акторство передбачає перевтілення. Тож наскільки важливо, щоб трансгендерних персонажів грали саме трансгендерні люди? Можливо, більше тут має братися до уваги майстерність актриси/актора?

З іншого боку, одна справа грати людей різних професій, соціального статусу і зовсім інше – перевтілення гендерне. Для порівняння, іноді вікові неспівпадіння актриси/актора і її/його персонажа теж піддаються критиці, навіть попри нібито майстерне втілення образу.

Чи можна тут провести певні паралелі з гендерним вираженням на кіноекрані? А також: чи можна у кінокадрі зіграти, якщо це головна ідея історії цього персонажа, трансгендерність краще, за саму трансгендерну людину?

Не буду намагатися дати тут однозначну відповідь. Дуже люблю фільм «І все ж Лоранс» («Laurence Anyways», 2012 ) та серіал «Мимо цілі» (оригінальна назва «Hit & Miss», 2012), де в першому випадку трансгендерну жінку зіграв цисгендерний актор, а у другому – цисгендерна актриса. І все ж, особисто у мене сильну емпатію викликають ті трансгендерні персонажі, яких грають самі трансгендери.

Ми розглянемо півтора десятка художніх фільмів та телесеріалів, де головну роль або знакову роль другого плану зіграли трансгендерні актриси. При цьому зупинимося лише на відомих, титулованих кінопроектах та спробуємо охопити кінопроекти різних країн, а не лише американські.

Винятком стане лише один фільм: не загальновідомий у світовому кіномистецтві, але дотичний до українського кінематографу. Хоча, якщо чесно, кіно- і телепроектів класу «А» чи «В+» про трансгендерних жінок, яких грають трансгендерні актриси, в принципі обмаль.

Отож, далі – перелік з 15 фільмів і серіалів за хронологічним принципом їхнього виходу.

1. «Глен чи Гленда?» («Glen or Glendaу», 1953)

Фільм, про який треба згадати з історичної точки зору. Це чи не перший в Голлівуді кінопроект, де тема трансгендерності (звісно, тоді ще використовували лише терміни «трансвестизм» та «транссексуалізм») показана зі співчуттям, а не з трансфобним засудженням чи висміюванням.

І не дивно: режисером і виконавцем однієї з головних ролей виступив Ед Вуд, про якого достеменно відомо, що він був кроссдрессером. Якщо ж почитати спогади оточення Вуда, то можна зрозуміти, що він був щонайменше бігендерною людиною. Ед Вуд не мав змоги цілком вільно виражати себе в соціальному житті, тож ми не знаємо достеменно про його/їх/її самоідентифікацію.

Спочатку фільм мав робочу назву «Я змінив свою стать» та повинен був розповідати історію відомої трансгендерної жінки Крістін Йоргенсен. Але зрештою сюжет був змінений. У фільмі психотерапевт розповідає інспектору поліції дві історії з життя транссексуалів: про те, як Алан зробив операцію і став Анною, і про те, як Глен (Едвард Вуд) боїться розповісти своїй дівчині Барбарі, що він любить носити сукні й відчуває себе Глендою.

Фільм повністю провалився та практично знищив кар’єру Вуда. Наступні фільми він знімав вже без професійного продюсування, вони були малобюджетні та низькопробні, а його самого кінокритики Голлівуду охрестили «найгіршим режисером всіх часів». Натомість тепер, з ретроспективної точки зору, його фільм «Глен чи Гленда?» вважається знаковим та таким, що випередив свій час.

2. «Похоронна процесія троянд» («Bara no Sōretsu», 1969)

Фільм японського кінорежисера Тошіо Мацумото при виході вважався малобюджетним експериментальним арт-хаузом. Власне, у 1960-х роках тема трансгендерності тільки таку нішу і могла зайняти. Однак саме цьому фільму судилося «потрапити в точку» та стати культовим. Дуже високо його оцінював, наприклад, такий мегавідомий режисер і кінокритик, як Стенлі Кубрик.

У центрі фільму – життя новітніх трансгендерних гейш у гей-клубі. Характерно, що у 1960-х роках ще не використовували (тим паче в Японії) термін «трансгендерні люди». У фільмі їх вважають «пасивними геями». І лише двічі мигне слово «транссексуал». При цьому в напів-документальних вставках-інтерв’ю самі трансгендерні персонажі розповідають, що сексуально їх не обов’язково приваблюють чоловіки та що вони себе вважають саме жінками. Тобто, термінологія термінологією, а суть трансгендерності очевидна.

Головну роль у фільмі зіграв бігендер Шіносуке Ікіхата. Загалом, у «Похоронній процесії троянд» підняті різні теми. В першу чергу, панорамно показане виживання трансгендерних людей у Японії 1960-х років. І в контексті цього – секс-індустрія, наркотики, відголосок руху хіпі в японських реаліях. Питання, що ж дійсно є коханням, а що – завуальованими страхами самотності та загрози залишитися без підтримки. Тема психології масок, які суспільство змушує носити, та дзеркал. Своєрідно висвітлено й тему Едіпового комплексу.

У 1970-х роках на Заході вже зняли цілу низку більш-менш якісних фільмів на тему трансгендерності: «Історія Крістін Йоргенсен» («The Christine Jorgensen Story», 1970), «Майра Брекінрідж» («Myra Breckinridge», 1970), «Собачий полудень» («Dog Day Afternoon», 1975), «Зміна статі» («Cambio de sexo», 1977) тощо. Але усі вони – з цисгендерними акторками та акторами в ролях трансгендерних персонажів.

3. «Мармурова дупа» («Dupe od mramora», 1995)

Сербський режисер Желімір Жилнік відважився у 1990-х зняти провокаційний, як для тодішньої Югославії, фільм про трансгендерів і геїв. Головну роль Мерлінки зіграла трансгендерна жінка, по суті непрофесійна акторка Вьєран. Фільм отримав одну з премій («Тедді») на Берлінському кінофестивалі.

У кінокартині протиставляються дві грані війни середини дев’яностих років у Югославії. Мерлінка і Санел – трансгендерні жінки, що працюють у секс-індустрії. Для них їхня робота – форма пацифізму, спосіб заспокоїти потенційних насильників і гравців. Їм протиставлений Джонні, який повернувся з війни в Боснії. Джонні теж шукає спокою, але його спосіб полягає у вбивстві інших.

Цей фільм ми можемо знайти лише в оригіналі, сербською мовою. Яка хоч і слов’янська, але, звісно, розуміти її важкувато. Тож нам важко оцінити стрічку у всіх деталях. Однак ми мусили згадати цей фільм. Справа у тому, що через два роки після виходу фільму Вьєран убили. Вочевидь, через трансфобію. Але сербський суд виправдав головного підозрюваного.

4. «Північ у саду добра і зла» («Midnight in the Garden of Good and Evil», 1997)

Не всі знають, що видатний актор і кінорежисер Клінт Іствуд теж зняв в одному зі своїх фільмів трансгендерну актрису. До того ж, у ті часи, коли у вищий ешелон Голлівуду доступ їм все ще був практично закритий. Щоправда, у ролі другого плану, але ж якій яскравій! Афроамериканка Шаблі тут зіграла однойменного трансгендерного персонажа – Шаблі Деве. Попри зірковий склад акторів (Джон Кьюсак, Кевін Спейсі, знеславлений нині через свої сексуальні домагання до акторів, а також Джуд Лоу та інші) вона геть не губиться на їхньому фоні. Колоритна сцена, де Шаблі виступає в суді, запам’ятовується надовго.

Сам фільм є іронічним детективом-драмою. У невелике південне містечко Саванна приїжджає журналіст і письменник Джон Келсо, щоб висвітлювати різдвяний прийом в маєтку одного з місцевих аристократів Джима Вільямса (Кевін Спейсі). За час свого недовго перебування в місті Келсо стикається з дивовижними і часом абсурдними персонажами, якими, здається, наповнене все місто (аля «Твін Пікс»). Коли ж на прийомі відбувається вбивство, журналіст вирішує залишитися, щоб спостерігати за розслідуванням. В убивстві, до слова, підозрюється персонаж Кевіна Спейсі, який таким чином (начебто, через загрозу свого викриття) хотів приховати свою гомосексуальну орієнтацію.

5. «Різнокольорові бутони» («Toh sik», 2004)

Еротична арт-хаузна драма китайського режисера і відкритого гея Йонфана. Одну з ролей, а саме трансгендерної героїні Ріко Умекі у молодості, зіграла південнокорейська трансгендерна актриса Харісу. Зіграла, неначе її героїня – персонаж еротичного сновидіння чи ностальгічного спогаду про мрії молодості.

За сюжетом дівчина Мейлі працює агентом з продажу нерухомості. Одного разу багата пані Умекі попросила її підібрати орендаря для своєї квартири. Але з квартирою, виявляється, щось не те… У картині нелінійне оповідь: сюжет складається зі спогадів Умекі, а також її та Мейлі сексуальних фантазій. Кому як, цю стрічку можна вважати одним із найеротичніших ЛГБТ+ фільмів із далекосхідним колоритом. Фільм був номінований та отримав одну перемогу Кіноакадемії Гонконгу та з успіхом демонструвався у позаконкурсних програмах Берлінського та Московського кінофестивалів.

До слова, за дев’ять років до того Йонфан ще зняв малобюджетний фільм про трансгендерів Сінгапура «Вулиця Бугіс» («Yao jie huang hou», 1995), який згодом став популярним серед кінофілів та в китайській ЛГБТ+ спільноті.

6. «Безумство» («Wild Side», 2004)

Фільм французького режисера Себастьяна Лівшиця, який отримав дві кінонагороди «Берлінського кінофестивалю». Трансгендерну героїню Софію у фільмі зіграла трансгендерна актриса Стефані Мікеліні.

Арт-хаузний фільм з відвертими сексуальними сценами. Власне, Стефані живе в Парижі, заробляючи на життя в сфері секс-послуг. Свою маленьку міську квартирку вона ділить з двома молодими людьми: юнаком Джамелем, який є хастлером, і хлопцем Михайлом з пострадянського простору (якщо мені не зраджує пам’ять, в одному кадрі згадується, що родом він з Одеси), який переховується у Франції від військкомату.

Стефані отримує звістку: її мати невиліковно хвора і хоче попрощатися. Дівчина негайно вирушає до рідного села разом з Михайлом і Джамелем, звідки поїхала 15 років назад. Дні, проведені поряд з помираючою жінкою, примушують її згадати події минулого.

Фільм пронизаний сумом, але й екзистенційним стоїцизмом – попри зовнішні негаразди, варто завжди залишатися собою.

7. «Брудні мокрі гроші» («Dirty Sexy Money», 2007-2008)

Перший драматичний серіал рівня номінації на «Золотий глобус», де образ трансгендерної героїні зіграла трансгендерна актриса. Коханку майбутнього сенатора Патріка Дарлінга, Кармеліту, втілила на екрані Кендіс Кейн. Серіал, у якому знялися такі відомі актори як Вільям Болдуїн (зіграв Патріка), Дональд Сазерленд, Пітер Краузе, акторка Люсі Лью – став важливим для зняття табу на адекватне висвітлення трансгендерності на телебаченні.

Сам серіал розповідає про багате і впливове сімейство Дарлінгів та адвоката Ніка Джорджа, який постійно виплутує їх з різних халеп. А Патрік Дарлінг кидається між дружиною та Кармелітою, яку він кохає, але через соціальний тиск боїться розлучитися та піти до неї. Усього було знято 2 сезони цієї телевізійної драми.

До слова, Кендіс Кейн потім ще зіграла гостьову роль у серіалі, де тема трансгендерності є головною – «Очевидне» («Transparent», 2014-…). У менш престижному жанрі комедійного серіалу «Очевидне» був номінований та отримав «Золотий глобус». Серіал має вже 4 сезони, цього року має вийти п’ятий.

8. «Шлях жінки» («Strella», 2009)

Грецький режисер Панос Коутрас не побоявся свого часу в кінофільм про трансгендерну жінку взяти на роль головної героїні трансгендерну актрису Міну Орфаноу. За сюжетом Йоргос застав сина за сексуальними іграми з його дядьком, братом матері. Піддавшись гніву Йоргос вбиває свого шурина. Потому, відсидівши 14 років за вбивство, він виходить на волю і перші дні проводить у готелі в центрі Афін. Там він зустрічає Стреллу – молоду трансгендерну жінку. Після спільної ночі між ними спалахують почуття. Паралельно Йоргос продовжує розшукувати свого сина.

Фільм є своєрідним детективом-мелодрамою. Із закрученим сюжетом та відкритим кінцем. Попри певні недоліки кінокартини, гра експресивної Міни Орфаноу – поза конкуренцією, і була відзначена нагородою за кращу жіночу роль від Грецької кіноакадемії. Її можна суб’єктивно порівняти з грою Азії Ардженти.

9. «Помаранчевий – хіт сезону» («Orange Is the New Black», 2013-…)

Серіал, у якому яскраву роль другого плану – трансгендерної жінки Софії Барсет – грає трансгендерна афроамериканська актриса Лаверна Кокс. Серіал починався, як комедійний, а потім перейшов у вищу «вагову» категорію – драми. Номінації та перемоги престижних премій «Золотого глобусу» та «Еммі».

Серіал розповідає про життя у жіночій в’язниці та значною мірою акцентує увагу на героїнях-лесбійках. Власне, головна лінія розповідає про Пайпер Чепмен – молоду жінку, яку засуджують до 15 місяців позбавлення волі за пособництво своїй коханці Алекс Воуз у контрабанді наркотиків. Але час від часу у серіалі зринає й розповідь про життєву долю Софії Барсет. У 2014 році за цю роль Лаверна Кокс номінувалася на «Еммі» – перший такий успіх серед трансгендерних актрис! Нині вже знято 6 сезонів, у 2019 році вийде сьомий.

До слова, Лаверна Кокс також зіграла трансгендерну героїню, адвокатку Кемерон Вірт у серіалі «Сумнів» («Doubt», 2017). Проте цей телевізійний проект закрили після першого ж сезону через низькі рейтинги.

10. «Щось має зламатися» («Nånting måste gå sönder», 2014)

Драматичним, з елементами арт-хаузу, є кінофільм шведсько_го режисер_а та небінарної персони Естер Мартіна Бергсмарка «Щось має зламатися». Головну ж роль у фільмі зіграла трансгендерна актриса та активістка Сара Беккер, за яку вона отримала нагороду Швецької кіноакадемії «Золотий жук» як найкраща актриса року.

У центрі сюжету – історія кохання між двома молодими людьми, андрогінн_им Себастьяном, який на початках усвідомлення своєї трансгендерності, та Андреасом. Попри почуття, Андреас сповнений прихованої трансфобії. Тож чи можна подолати її лише завдяки коханню? І чи зможе Себастьян поступитися своєю ідентичністю заради «простішого» життя? Фільм вражає своєю готичною, але все ж далеко не безнадійною атмосферністю.

11. «Мандарин» («Tangerine», 2015)

Цей фільм – рідкісний випадок, коли мега-малобюжетний проект (знятий на камери трьох смартфонів!) режисера Шона Бейкера прийняли «на ура» кінокритики та глядачі. Головні ролі зіграли трансгендерні актриси Кітана Кікі Родрігес та Міа Тейлор.

За сюжетом головними героїнями є дві трансгендерні жінки секс-працівниці. Одна з них щойно виходить із в’язниці та від подруги дізнається, що її коханий їй зраджував. Далі – одноденний квест Лос-Анджелесом у пошуках справедливості та любові.

Фільм отримав низку нагород американської незалежної кінопремії «Готем». Зокрема, Тейлор одержала нагороду в номінації актриси, гра якої стала «проривом року».

12. «Восьме чуття» («Sense8», 2015–2018)

Тут – особливий випадок. По-перше, серіал знімали трансгендерні сестри, всесвітньо знамениті режисерки Вачовські. По-друге, у серіалі серед гучних героїв є геї, лесбійки та трансгендерна героїня Наомі Маркс, роль якої блискуче виконала трансгендерна актриса Джеймі Клейтон. Усього знято 2 сезони плюс завершальний двогодинний епізод.

«Восьме чуття» розповідає про вісьмох незнайомців із різних культур, з різних частин світу, які раптово виявляють психічний та емоційний зв’язок один з одним – фантастичний еволюційний стрибок. Водночас зловісна організація намагається вистежити і знищити головних героїв.

Прикро лишень, що цей популярний серіал мав тільки одну технічну номінацію на «Еммі». Принаймні, перший сезон відверто заслуговував на більше відзнак, як і акторка Джеймі Клейтон. Можливо, заключний епізод, який вийшов у червні 2018 року, таки принесе серіалу якусь із престижних нагород.

13. «Фантастична жінка» («Una Mujer Fantástica», 2017)

Це фільм, який «вистрілив» у мейн-стрім на рівні «І все ж Лоранс» та «Дівчини з Данії». Начебто проста історія, яка, однак, переконливо передає складнощі життя трансгендерної людини. У 2018 році ця чилійська кінокартина режисера Себастьяна Леліо отримала «Оскара» як кращий фільм іноземною (не англійською) мовою. Головну роль, за яку вона отримала низку міжнародних кінонагород, переконливо виконала трансгендерна актриса Даніела Вега. Вона також стала першою трансгендерною акторкою, яка на 90-й церемонії «Оскара» оголошувала одного з номінантів цієї кінопремії.

В основі сюжету фільму – історія офіціантки Марини, заради якої її коханий Орландо пішов від дружини. Одного вечора, після бурхливого святкування дня народження Марини, Орландо несподівано помирає. Родичі Орландо не визнають права Марини на успадкування майна її коханого. А оскільки офіційно вони не могли укласти шлюб, то в неї юридично немає жодних прав. Однак у Марини уривається терпець, коли їй ще й хочуть заборонити прийти на похорон Орландо.

14. «Поза» («Pose», 2018-…)

Це, безумовно, серіал-відкриття нинішнього року. Вісім серій, які дивляться на одному подиху. В наступному році має вийти другий сезон.

Дія відбувається в Нью-Йорку 1980-х років та показує афроамериканську спільноту трансгендерних жінок та геїв. Підлітки трансгендери та геї, яких батьки викинули на вулицю, проституція і початок епідемії СНІДу, проблеми транзишину та неймовірні бали-батли в середовищі афроамериканских трансгендерних «домів». Та навіть за кулісами (принаймні, в першому сезоні) трансфоб Дональд Трамп та історія одного з працівників його бізнес-імперії, який закохався у трансгендерну жінку Енджел. І ціла низка трансгендерних актрис, головні серед яких М. Дж. Родрігес у ролі Бланки та Домініч Джексон у ролі Електри.

Побачимо, як буде далі. Але вже зараз серіалу пророкують низку номінацій на обидві найпрестижніші телевізійні нагороди – «Еммі» та «Золотий глобус».

15. «Новий світ» («Nowy świat», 2015)

Останній фільм у цій добірці подаємо не за хронологічним принципом, а як особливе явище. Адже це польський кінофільм з трьох кіноновел про емігрантів, третя з яких, «Борис», є спільним проектом з Україною.

У ній українська трансгендерна модель Каріна Мінаєва зіграла роль трансгендерної жінки Віри. Віра покинула Україну та заробляє в Польщі на операцію трансгендерної хірургії. Несподівано з України до неї приїздить батько з маленьким сином Віри – Борисом. Цисгендерна мама хлопчика померла. Тато ж Віри вимагає, аби та зробила детранзишн та стала Борису «батьком», «мужиком».

У цій кіноновелі, відзнятій в напів-документальній манері, є маса наших українських трансфобних реалій. Щоб не робити спойлерів, лише зазначимо, що Віра для її батька є «під..ом», навіть попри її зовні вже абсолютно фемінний пасс.

Цікаво, що спочатку режисер фільму Лукаш Остальський хотів віддати роль Віри американському цисгендерному актору. Але потім «за Станіславським» надав для вірогідності перевагу Каріні Мінаєвій, хоча це стала її дебютна роль.

Це було виправдано. Фільм отримав нагороду Краківського кінофестивалю. І якось, на жаль, майже пройшов повз увагу українського глядача. Відомо, що в деяких західноукраїнських містах його показували в рамках днів польського кіно. Але не в широкому прокаті чи на українському телебаченні.

На жаль, українського чи російського перекладу фільму немає. Але якраз кіноновела «Борис» майже повністю знята українською мовою. Починається вона на 47 хвилині фільму та триває півгодини. Її можна знайти на польських ресурсах. На українських, на жаль, ні…

Сподіваємося, що колись буде знято і суто український повнометражний фільм про трансгендерну героїню чи героя. А поки, якщо ви раптом їх ще не бачили, бажаємо оцінити вищезгадані фільми та серіали. Тим, хто дивитиметься їх вперше, можна позаздрити.

Приємного перегляду!

 

Авторка статті – історикиня та кіноманка Яна Лишка