Для дестигматизації трансгендерності у нашому суспільстві просвітницька діяльність в культурному вимірі дуже важлива. Кінематограф, література, музика, живопис – це те, з чого незримо велика маса людей бере певні стереотипні штампи для оцінки тих чи інших явищ. У тому числі й трансгендерності. Про кіно ми вже писали. А тепер зупинимося на такій великій  темі як література. Охопивши, принаймні, відомі світові твори. А також у більшості ті, які були перекладені українською чи російською мовами і тому доступніші для нашого читача.

Тему можливості гендерного переходу не раз і не два обігрували ще в стародавніх творах, базованих на міфах та легендах. Часто це були короткі сюжети по ходу епічних розповідей. У знаменитому давньоіндійському епосі «Махабхараті» («महाभारतम्», VII-II ст. до н.е.) принцеса Шикхандіні змінює свою стать («обмінюється» нею з якшем – таким собі індійським аналогом ельфа) і стає чоловіком – Шикханді. Герой Арджуна, друг бога Крішни, рік життя проводить як хіджра – трансгендерна людина. Та й сам Крішна, згідно давньоіндійських текстів, набував кілька разів образу жінки Мохіні.

У давньогрецькій літературі поет і засновник дидактичного епосу Гесіод приблизно наприкінці VІІІ ст. до н.е. написав у поемі «Меламподії» («Μελαμποδία») про пророка Тіресі_я, який міняв свою стать з чоловічої на жіночу, а потім назад на чоловічу, вдаряючи посохом зміїв відповідної статі. Щоправда, оригінальний текст поеми до нас не дійшов, лише її переказ від давньогрецького письменника Аполлодора Афінського у ІІ ст. до н.е.

Цей перший у європейській літературі трансгендерн_ий геро_й згадував_вся і в поемі Гомера «Одіссея» («Ὀδύσσεια», VІІІ ст. до н.е) як посмертна тінь, яка пророкує Одіссею, без опису життя само_го Тіресі_я. Пізніше Тіресі_я згадували також у трагедіях V ст. до н.е. Софокла – «Цар Едіп» («Oἰδίπoυς τύραννoς»), «Едіп у Колоні» («Οἰδίπους ἐπὶ Κολωνῷ»), «Антігона» («Ἀντιγόνη»), Евріпіда –  «Вакханки» («Βάκχαι»), «Фінікіянки» («Φοίνισσαι»), у гімні ІІІ ст. до н.е. поета Каллімаха «На омовіння Паллади» («Η πλύση του Παλλὰς») тощо. Варто згадати, що у 2003 році вийшов арт-хаузний кінофільм «Тіресія» («Tiresia») французького режисера Бертрана Бонелло, де дії перенесені у сучасність, але за мотив взято образ Тіресі_я. У кінокартині Тіресія – трансгендерна жінка, яка займається секс-роботою, а потім стає провид_цем. Фільм номінувався на найвищу нагороду Канського кінофестивалю – «Золоту пальмову гілку».

Давньоримський поет Квінт Лутацій Катул у ІІ ст. до н.е. в одному  зі своїх віршів описав стародавній міф про прекрасного юнака Аттіса, улюбленця богині Кібели-Реї, який сам себе оскопив і перетворився на жінку, служницю своєї божественної коханої. Вже в нову еру давньоримський поет Публій Овідій Назон описав у своїй поемі в п’ятнадцяти книгах «Метаморфози» («Metamorphoses», 2-8 рр.) три схожі між собою історії про дівчат, які у підлітковому віці благали богів зробити їх чоловіками. У всіх цих трьох випадках боги, прислухавшись до молитов, перетворили їх на чоловіків – Іфіса, Кенея і Левкіппа.

Про зміну гендеру Левкіппом писав ще давньогрецький поет Нікандр Колофонский у ІІ ст. до н.е., а Кенеєм – невідомий автор (псевдо-Гесіод) у «Щиті Геракла» («Ἀσπὶς Ἡρακλέους», V ст. до н.е.). Тож Овідій лише у власній манері блискуче втілив існуючі літературні сюжети. Здійснив Овідій і свою поетичну обробку історії про Тересі_я. Варто зазначити, що цей давньоримський поет справив великий вплив на становлення середньовічної і нової європейської літератури.

Не зникає тема трансгендерності повністю і в Середні віки, де вона присутня навіть в агіографіях – напівказкових життєписах низки святих, які начебто жили у V ст. н.е.: Аполлінарії-Дорофея, Єфросинії-Ізмарагда, Афанасії-Афанасія Александрійсько_ї… У вікінгів, які довший час залишалися язичниками, у прозовій збірці міфологічних оповідок «Едді» («Edda», 1222–1225 рр.) ісландського письменника Сноррі Стурлусона теж є трансгендерний мотив. Бог Локі, згідно тексту, мав дітей (як людиноподібних, так і зооморфних), зачатих ним у чоловічій подобі, а також і виношеного ним в утробі для верховного бога Одіна божественного восьминогого коня Слейпніра.

Вважається, що роман виник у ХІІ–ХІІІ століттях. І вже на початках у цьому (згодом найпопулярнішому) жанрі літератури з’являється художній твір на трансгендерну тематику. У французькому віршованому романі Хелдріса Корнуольського «Роман про Тишу» («Le Roman de Silence», XIII ст.) головний персонаж на ім’я Тиша народжується жінкою, але живе як чоловік, начебто щоб успадкувати землю свого батька. У процесі дорослішання він стає лицарем, його постійно прославляють як «найкращого чоловіка в Англії». Тиша перемагає навіть самого чарівника Мерліна. Наприкінці роману він знову міняє гендер та стає жінкою, за описом, найгарнішим та найвправнішим лицарем, який ділить ложе із королем Еваном.

У XVI столітті французький письменник Анрі Етьєн описав реальну історію трансгендерного чоловіка, який успішно зробив перехід, одружився. Та, зрештою, його викрив хтось з його рідного міста, яке він покинув, коли робив трансгендерний перехід. Йому запропонували можливість зберегти життя за умови, що тепер він знову буде жити як жінка. Він відмовився і його спалили живцем. Так, це вже далеко не античний сюжет, а змалювання середньовічного трансофобного переслідування. Узагалі в той час автори частіше використовували сюжети про вимушений, внаслідок різних обставин, кроссдрессінг, що було для них не так ризиковано. А хоч би й згадати Вільяма Шекспіра і його п’єсу «Дванадцята ніч, або як собі хочете» («The twelfth Night, or What You Will», 1623 р.), де дівчина Віола перевдягається і видає себе за юнака Цезаріо. Але, звісно, такі сюжети є лише дотичними до теми трансгендерності.

Негативне ставлення у тогочасному християнському світогляді до трансгендерних людей іноді призводило до химерних відображеньу літературі. В 1772 році французький письменник Жак Казот опублікував повість «Закоханий диявол» («Le diable amoureux»). У ньому сатана – монстр чоловічого роду, який для спокушення головного героя, дона Альвара, приймає образ прекрасної жінки Бьондетти. І досягнувши свого (деталі сексуальної сцени цнотливо опущені) знову стає монстром, якого автор описує в чоловічому роді. Твір повний моралізаторства, а проте диявол постає у ньому на диво живим та привабливим. На основі цього твору була поставлена опера «Інфанта із Замори». У наш час цей мотив обіграв іспанський письменник Артуро Перес-Реверте у романі «Клуб Дюма, або Тінь Рішельє» («El club Dumas o la sombra de Richelieu», 1993 р.) та французький кінорежисер Роман Поланскі, який зняв кінофільм «Дев’яті врата» («The Ninth Gate», 1999 р.). Але у сучасних перегуках теми диявол першопочатково показаний жінкою, тема його гендерних переходів не висвітлюється.

У ХІХ ст. остаточно найпопулярнішим літературним жанром стає роман. Поступово слабшають і середньовічні трансофобні та гомофобні «традиції». Це відображається і в літературі. Та й діалектично навпаки – література формує умонастрої, принаймні, частини суспільства. У 1834 році на тему трансгендерності написав не хто не будь, а видатний французький письменник Оноре де Бальзак. Його роман «Серафіта» («Séraphîta») – про андрогінність. У замку в Норвегії живе Серафітус-Серафіта.  Їх любить Мінна, яка вважає Серафітуса чоловіком. Але Серафіту також любить і Вілфрід, який вважає, що вони – жінка. Насправді ж, Серафіта-Серафітус – андрогін, який (тут Бальзак рефлексує у руслі вчення шведського містика XVIII століття Емануеля Сведенборга та давньогрецького філософа Платона) є недвоїстим ідеалом людини.

Пізніше знаний італійський композитор ХІХ ст. Руджеро Леонкавалло написав симфонічну поему, засновану на романі Бальзака. Цікаво, що у 2012 році трансгендерна модель Андреа Пежич (на той момент – ще андрогінна модель Андрій Пежич) була затверджена на роль Серафіти-Серафітуса французьким режисером Флоренсом Деварвіном у запланованій екранізації твору Бальзака. На жаль, з певних причин цей проект так і не було реалізовано.

У цьому романі європейська література знову зробила поворот від патологізації і криміналізації трансгендерності до її прийняття. Хоча все ще у релігійному контексті, повертаючись до поширених у багатьох суспільствах стародавніх часів традицій, що трансгендерні люди є містичними особами. Новітній період відкриє у літературі тему трансгендерності безвідносно до міфології, релігії, філософії. Але про це – у наступній статті. Де  ми подамо перелік сучасних творів, які, на думку літературних критиків, вартують того, аби вони були прочитані.

* * *

Post Scriptum.

Відійдемо від академічного аналізу історії літератури та поділимося деякими особистісними думками. Сумно, що в шкільній програмі світової літератури тему трансгендерності майже ніяк не представлено та вона не піддається аналізу. А навчання ж має бути інклюзивним, з усестороннім показом різноманіття життя. Інакше, чому ж ми вчимо дітей: певному «морально-єдино-правильному» світогляду умовної більшості? Умовної, бо кожна людина – індивідуальність, яка завше матиме якісь свої прояви, що не вписуватимуться в ситуативну культурну «норму» свого суспільства.

Пригадуючи свої шкільні роки і уроки літератури, які я дуже любила, пам’ятаю, наскільки підтримуючими для мене були вивчення творчості Марка Твена, а саме – його роману «Пригоди Гекльберрі Фінна» («The Adventures of Huckleberry Finn», 1884 р.), та Роберта Льюїса Стівенсона, а конкретніше – його повісті «Чорна стріла» («Black Arrow: A Tale of the Two Roses», 1888 р.). У них немає теми трансгендерності, але є тема крос-дресингу та вимушеної ситуативної зміни гендеру. Гекльберрі Фінн,  через певні обставини, деякий час діє як дівчина Сара Вільямс. А у «Чорній стрілі» Джон Метчем виявляється переодягненою дівчиною Джоанною Седлі. Ситуативна зміна гендерної ролі – це було не те, що відчувала я, але все ж…

Коли ти у підлітковому віці переживаєш неспівпадіння приписаної тобі статі з гендерною самоідентифікацією, побачити, прочитати, почути, що ти не одна, що твої відчуття є у інших і це нормально – вкрай підтримуюче. І проходити у школі твори, які хоч певною мірою унормовують твої власні переживання – це дуже важливо. Шкода, що у школі й досі немає в програмі жодного літературного твору безпосередньо на тему трансгендерності. Вивчають творчість того ж таки Бальзака, але про його «Серафіту» – ні слова. У новітній час узагалі є з чого вибрати в плані романів на тему трансгендерності.

Далі буде…

 

Авторка – історикиня Яна Лишка