24/11/2020
24/11/2020
24/11/2020

«До людей доходить, що сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність – це різні речі», – транс*активістка

Однією з яскравих зірок ОдесаПрайд 2018 стала транс*дівчина Еля. TransUnity.life вдалося поспілкуватися з нею – про транс*активізм в Україні, про реалії та перспективи, про особистий досвід та позитивні зміни.

Знаково, що розмова відбулася у новому приміщенні одеського квір-хоуму, який після тривалої перерви знову відкриває двері для ЛГБТ+ ком’юніті.

Складається враження, що в Україні дуже невеликий відсоток видимих трансгендерів. Як ви прийшла у транс*активізм? Зараз ви ходите на прайд-ходу, гучно заявляєте про себе…

Насправді трансгендерних людей видимих більше. Але є така тенденція, що вони переміщуються до Києва. Вони переміщуються з маленьких міст, приходять у квір-хоми, у всілякі «Ліги» [LGBT Association LIGA – прим. ред.], в ЧСЧ-організації, не бачать там собі подібних, розуміють, що їм тут в принципі не раді, – і шукають кращого життя. Це моя думка, чому так відбувається. А в Києві вже є «Інсайт», у Києві вже є трансгендерна тусівка, власне – толерантніше суспільство. Тому вони переїжджають туди.

Я не готова поки що до такого кроку, як переїзд. Дуже комфортно себе почуваю в ЛГБТ-тусівці, зокрема і серед ЧСЧ. Тому що практично це були перші люди, які прийняли мене просто у компанію. Як людину.

Що було раніше не так – і що змінилося на краще в транс*спільноті України?

Я пам’ятаю, як вперше прийшла в ЛГБТ-тусівку у 2009 році. І на мене з самого початку також дивилися криво, як і в будь-яких інших тусівках. Просто через те, що «ти хлопець».

«От скажи, ну от ти хлопець». Я кажу: «Ні». «Ні, ну от ти хлопець… А як оце ти зустрічаєшся з дівчиною? Ну як взагалі?».

Тобто вони знають, що є геї, деякі з них переодягаються у сукні, дехто робить камінг-аут як трансгендерні жінки. Але от, наприклад, явище транс*лесбійок для них зовсім було невідоме. Вони не розуміли, що це таке, як це, навіщо це потрібно, чим воно відрізняється. В принципі, як і всі інші цис*люди.

Я була протягом двох років у Берліні, з 2012 по 2014 рік. І коли приїхала, побачила квір-хоум і була дуже приємно здивована, тому що в 2015 році вже позитивна динаміка була, вже цих питань було значно менше. Значно більше поінформованості, більше розуміння. Я бачила щонайменше двох транс*людей, які живуть в Одесі. Вони теж були у квір-хоумі, ми з ними тут спілкувалися. Але переважно це гей-лесбійська тусівка, в якій особисто я почуваюся комфортно, інші, можливо, не дуже.

На вашу думку, за рахунок чого відбулися такі зміни?

Я вважаю, що завдяки стрімкому розвитку соціальних мереж, перекладам текстів, наприклад, квір-теорія, знання про небінарність, що дозволяє більшій кількості людей робити камінг-аути, приходити в активізм і одразу знаходити себе. І не так, як геї чи лесбійки, а як транс*люди, небінарні люди.

Тобто до людей, грубо кажучи, доходить, що сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність – це різні речі.

А що змінилося після 2015 року і яким ви бачите вектор подальшого розвитку?

Завдяки зусиллям такої організації, як «Інсайт». У тому числі завдяки Майдану – я вважаю, що Майдан особливо нічого не дав для ЛГБТ-людей, але з’явився сильніший вектор на Європу і з’явилася Стратегія з розвитку прав людини до 2020 року [Національна стратегія у сфері прав людини – прим. ред.].

В рамках цієї стратегії був прийнятий медичний протокол, затверджений Міністерством охорони здоров’я України, підписаний Уляною Супрун, з майбутнього діагнозу «Гендерна дисфорія». І дуже сильно покращилася ситуація з отриманням діагнозу. Це стало набагато легше. Завдяки новому протоколу стало набагато менше протипоказань.

Наприклад, я усвідомлюю себе як трансгендерна дівчина з 2008 року. І ось лише в цьому році я стала проходити за цим протоколом усі процедури. Я знайшла дружню ендокринологиню в Одесі, і після цього, от зараз, я вже на стадії зміни документів.

Тобто все вже було значно швидше і мене оминув психіатричний стаціонар, що, в принципі, дуже важливо. Адже багато хто боїться: там відбуваються дивні речі, у них забирають мобільні телефони, кладуть транс*жінок у чоловічі палати, місгендерять. Зараз значно легше.

Що важливіше насамперед: змінювати законодавство чи йти у народ і змінювати спочатку ставлення суспільства? Який активізм зараз потрібний транс*спільноті?

Все потрібно. В першу чергу, думка та ставлення людей. При цьому воно пов’язане, насамперед, з інформуванням. Це най-найголовніше. Люди просто мають знати, що ми є, що таке буває. Навіть якщо вони переконані, що ми робимо такий вибір і помиляємося, – це значно краще, ніж вони просто думають, що нас немає.

Я взагалі вважаю, що людина має право обирати свій гендер. Навіть якщо людина не відчувала гендерну дисфорію з раннього дитинства, це абсолютно не повинно бути критерієм. Це може бути просто проблема особистого вибору. Так само, як пофарбувати волосся.

В Україні представили Стратегію гендерної рівності Ради Європи на 2018-2023 роки, яка враховує питання багатосторонньої дискримінації та особливі права і потреби жінок та чоловіків. Україна – як член Ради Європи з 1995 року – зобов’язана наблизити законодавство до європейських стандартів. Але коли ми сьогодні говоримо про гендерні стратегії, то акцентуємо на чоловічій та жіночій статі. Як ви гадаєте, чи варто взагалі згадувати існування таких понять, як агендер, бігендер, гендерквір? Чи краще забути про інші гендери, не чіпати це питання і прийняти те, що зазначається зараз у документах? Наприклад, коли ми говоримо про жінок – то це і транс*жінки. І все.

Я вважаю, що «суспільство не готове» – це достатньо трансфобний аргумент, який ми не маємо права використовувати. Особливо всередині своєї власної спільноти.

Навіть якщо ми говоримо про небінарних людей, які просто обирають собі таку ідентичність, тому що їм так легше (це теж дуже важливо), – ми повинні пам’ятати, що є ще повістка інтерсекс людей, про яких часто забувають. І це дійсно люди, які народжуються з невизначеною статтю.

Хочу нагадати, що я заповнювала в цьому році декларацію з сімейним лікарем, і там є – стать чоловіча, жіноча і «не визначено». Вона [третя стать] вже є в офіційному російсько-україномовному документі. І її можна використовувати. [У затверджену редакцію декларації невизначена стать, на жаль, не увійшла – прим. ред.]

Тому вибачайте, але пасту в тюбик вже не заштовхаєш. Час іти далі.

Розмовляв: Тобіас Мур

How useful was this post?

Click on a star to rate it!

Average rating / 5. Vote count:

No votes so far! Be the first to rate this post.

Spread the love